|
История
| |
| Нелли | Дата: Вторник, 07.10.2014, 21:01 | Сообщение # 76 |
 Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| #історія #медицина #Україна
Чим козаки лікувалися
Із записів Гійома Левассера де Боплана (бл. 1600—1673), французького інженера, військового картографа, який з початку 1630-х до 1648 р. перебував на польській службі на території України.
Він активно мандрував Україною, що дало йому змогу чудово ознайомитися з топографією, етнографією, побутом і положенням України, найближчих до неї місцевостей, а також скласти про це цікаві замітки.
«Оскільки ми ведемо мову про наших русинів, або козаків, розповімо, що нам відомо про те, як вони чинять за деяких обставин та оказій.
Я бачив козаків, хворих на лихоманку, які, щоб одужати, не вживали нічого іншого, окрім півзаряду гарматного пороху: розвівши його навпіл з горілкою, усе добре розмішували і випивали, а потім лягали спати, щоб уранці прокинутися цілком здоровими. У мене був візник, який не раз це робив і одужував завдяки цим лікам, про які не здогадуються ні лікарі, ні аптекарі.
Я бачив також, як інші брали попіл і змішували його з горілкою, як говорилося вище, і випивали з таким же результатом. Теж неодноразово я бачив, як вони, поранені стрілою, перебуваючи далеко від хірургів, перев'язували себе жменею землі, замішаною в долоні з дещицею власної слини, і це заліковувало так добре, як найкращий бальзам.
Це свідчить, що у цій землі, як і будь-де, побутує дотепна винахідливість. Пригадую, як одного разу я зустрів на річці Самарі козака, котрий варив рибу у дерев'яному цеберку (яке поляки і козаки чіпляють позад луки до сідла, щоб напувати коней). Для цього він розпікав на вогні гальку, а потім кидав її на дно [цеберка], повторюючи це доти, доки вода не закипіла і риба не зварилася. На перший погляд така вигадка здається примітивною, однак вона не позбавлена глузду.
Я нагадав, що перед цим говорив про одну хворобу, яку вони називають гостець [goschest] і на яку хворіють. Тут буде доречним сказати про неї кілька слів. Хворі на цю недугу (яку французи називають «ковтун») протягом року не володіють жодним членом, немов паралітики, відчуваючи такі сильні болі в усіх нервах, що безперервно кричать.
Коли мине рік, якоїсь ночі у них так сильно пітніє голова, що вранці усе волосся виявляється склеєним в одне широке пасмо, схоже на хвіст тріски. З цієї миті хворий відчуває велике полегшення, а через кілька днів одужує і почуває себе здоровішим, ніж будь-коли, якби не гидке на вигляд волосся, яке не можна розчесати. А якби хотів його зрізати, то рідина, що виділяється через пори волосся, через два дні потрапила б на очі і [хворий] осліп би.
Вони вважають цю хворобу невиліковною, я ж кількох з успіхом вилікував, доглядаючи їх так, як у Франції лікують сифілітиків. Дехто, відчувши, що вражений цією недугою, проводить певний час у чужих землях, щоб змінити повітря, що дійсно сприяє повільному одужанню. А взагалі ця хвороба не передається, якщо пити з тієї ж посудини, але є заразною, коли мужчина спить із жінкою, що нею вражена; чоловік передає її своїй дружині, дружина чоловікові.
Лікарі розрізняють чоловічу і жіночу хвороби. Кажуть також, що старі баби [baba], як вони називають [літніх жінок], отруюють людей і передають їм цю недугу, даючи їсти якісь короваї хліба, а інші — через запах гарячої води. Мозок того, хто вдихнув таку пару, вражається, і незабаром він захворює. Трапляються і діти, які народжуються із зліпленим волоссям, але це сприятливий знак, бо коли вони підростають, волосся розклеюється, а діти пізніше уже не піддатливі на захворювання цією недугою".
* З книги Боплан Г. Л. де. Опис України, кількох провінцій Королівства Польського, що тягнуться від кордонів Московії до границь Трансільванії, разом з їхніми звичаями, способом життя і ведення воєн. — К., 1990. (Переклад з франц. Я.І.Кравця, З.П.Борисюк)
 
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Суббота, 11.10.2014, 12:00 | Сообщение # 77 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| ГЕРОЇЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ~ ДЖЕРЕЛО НАРОДНИХ ДУМ. СЛАВЕТНІ КОЗАКИ
Народним символом України є славні сторінки козаччини. Сьогодні ми на одну мить поринемо в далеке минуле нашої країни і помандруємо козацькими стежками. На хвилинку закриємо очі й думками перенесемось на Дніпровські пороги.
Протягом багатьох століть виснажливої напруженої боротьби за своє національне і соціальне визволення український народ творив свою сувору ліричну поезію - думи, у яких яскраво оживає його героїчна, але водночас і трагічна історія народу, його гордий, нескорений дух, безмежна відданість Батьківщині. У багатьох українських народних думах оспівано мужніх оборонців Вітчизни, які, не шкодуючи свого життя, відстоювали честь і незалежність України. Не можна не погодитись із словами відомої української поетеси Ліни Костенко, яка образно висловилась про мужність народних месників, оспіваних у народних думах та піснях: Тепер він з нами в радості і в сумі. Збагнуло серце вражене моє: Пішов у смерть - і повернувся в думі. І вже тепер ніхто його не вб'є. Повернулися й живуть у віках мужні герої дум - козак Голота, славний гетьман України Богдан Хмельницький, палкий патріот вітчизни Сава Чалий, дівка-бранка Маруся Богуславка та інші. Ось полем килиїмським та битим шляхом ординським об'їжджає кордон України козак Голота - сміливий і відважний, який «не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота». Але разом із тим він - миролюбна людина, бо «ні города, ні села не займає». Має козак коня вороного, ясненьку зброю і велику в серці любов до Вітчизни. І коли татарин, «на розум небагатий», хоче поживитися, захопивши козака, Голота діє рішуче й сміливо: вбиває жадібного татарина. Сміливого охоронця рідної землі уславив народ у «Думі про козака Голоту». Чудова й привільна наша країна. І тому-то на наш край, на наші любі «тихі води, ясні зорі» неодноразово зазіхали вороги - турки, татари, поляки, які хотіли підкорити собі нашу Батьківщину, володіти її безмежними просторами. Вони руйнували, палили села й міста, забирали в полон гарних українських дівчат, що на весь світ славилися своєю красою; забирали й міцних хлопців, а потім продавали їх на невільницьких ринках.
Перлиною українського народного епосу є «Дума про Марусю Богуславку», яка переносить нас у ті далекі часи. Маруся Богуславка - не історична особа, а узагальнений образ жінки-полонянки, яка, потрапивши в турецьку неволю, «потурчилась, побусурманилась», стала дружиною турецького султана, але не забуває рідної землі й намагається по можливості зробити хоч щось корисне для неї. Не маючи змоги повернутися в Україну, вона допомагає зробити це невільникам-козакам. Образ Марусі Богуславки приваблює нас глибоким патріотизмом, незламним духом і гуманізмом. Відомий герой багатьох українських народних дум - Самійло Кішка. Це сміливий і відважний патріот України. Він пробув у турецькій неволі 25 років. Кішка організував на турецькій галері повстання і повернувся в Україну, де був обраний гетьманом. Одна із цих дум - «Дума про Самійла Кішку», у якій змальовуються страждання невільників у турецькій землі, показано їхню незламність і вірність своїй Батьківщині. Дума прославляє воїнів-козаків - вірних захисників рідного краю. Самійло Кішка показаний як мужній патріот, якому протиставлено Ляха Бутурлака - боягуза й зрадника. Багатостраждальний український народ зазнав багато знущань, наруги від татаро-турецьких загарбників, але не менше й від польсько-панської агресії. Частина України вже входила до польського королівства, але поляки не залишали надії заволодіти усією Україною, підкорити собі її волелюбний народ. Знемагала скривавлена українська земля, проте мужні її захисники - українські козаки вели героїчну боротьбу проти іноземних загарбників. Звитяжну боротьбу українського козацтва прославив народ у своєму героїчному епосі. Багато дум оспівують велику визвольну війну українського народу в середині XVII століття проти польських панів. У них звеличуються славні керівники і герої цієї війни - Богдан Хмельницький, Іван Богун. У думі «Іван Богун» оспівуються народні герої України, активні учасники національно-визвольної війни українського народу проти польської шляхти - Богдан Хмельницький та Іван Богун. Головний герой цієї думи - Іван Богун. Це справжній народний герой. Йому притаманні такі риси характеру, як хоробрість, гострота розуму, винахідливість. Має він і неабиякий військовий талант. Отже, це справжній лицар, патріот батьківщини. У думі «Гей, не дивуйтеся, добрі люди» народ звеличив сміливість і безстрашність перед ворогом Богдана Хмельницького та його друга й соратника Максима Кривоноса, який «рубає мечем голову з плечей, а решту ляхів топить водою». Мудрість і сміливість талановитого державного діяча України Богдана Хмельницького оспівано у думі «Хмельницький і Барабаш». Дума уславлює Хмельницького, який об'єднав народ у боротьбі проти ворога, прагнув створити незалежну державу, і засуджує зрадника Барабаша, який зрадив народу й батьківщині заради особистої вигоди. У творі виражається одвічне бажання українського народу зберегти омріяну й виборену під керівництвом Богдана Хмельницького волю.
Українська народна дума - то пісня про героїчну боротьбу нашого народу за волю й незалежність. Знати нашу історію, дбати про її збереження, вчитися на прикладах мужніх народних героїв любові до Батьківщини і волі - наше основне завдання. Цього вчать нас народні думи.
СЛАВЕТНІ КОЗАКИ
Першим кошовим Запорозької Січі був ДМИТРО ВИШНЕВЕЦЬКИЙ. (Байда). Він походив з роду давніх українських князів з міста Вишнівця на Волині. У 1545 р. уперше згадується в історичних джерелах. Під його проводом приблизно у 1550 р. збудували собі запорожці першу Січ на острові Хортиця, серед Дніпра. Той острівець оточили валом і частоколом, а над брамами поставили гармати. Князь Дмитро Вишневецький зібрав на Січі найкращих козаків і повів війну з татарами. Декілька років він воював з бусурманами і загинув геройською смертю. Народ назвав його Байдою і склав про нього пісню.
Патріот своєї землі, людина нестриманої, кипучої енергії, ПЕТРО КОНАШЕВИЧ-САГАЙДАЧНИЙ (1577 -1622 р.р.) не міг спокійно миритися із жахливими турецько-татарськими набігами, вирушає на Січ, де очолює відважні морські походи на невеличких судах (чайках), визволяючи бранців та рабів з неволі. Сагайдачний водив свої чайки навіть під Цар-город і спалив передмістя султанської столиці. Петро Конашевич-Сагайдачний – найталановитіший козацький ватажок, державний діяч, захисник української культури й духовності, поборник освіти: Львівській і Київській школам він передав 1500 золотих монет, а після смерті все своє майно заповідав українським школам.
ІВАН СІРКО (1605-1680 р.р.) народився на Харківщині. Протягом 20 р. він не залишав зброї, проявляючи військовий хист, завзято відстоюючи козацьку волю, стародавні запорозькі звичаї. Цього вірного сина українського народу 15 років обирали козацьким отаманом. Свою місію Іван Сірко вбачав в обороні кордонів рідної землі, відстоюванні незалежності України. Талант Івана Сірка-полководця проявився у сутичках з турецькими ордами. Великий художник І.Ю Рєпін створюючи картину « Запорожці пишуть письмо турецькому султану », доніс до нас дух незалежності, сили, волелюбності українського народу. Це були, як писав Рєпін, сміливі голови, герої, повні мужності та моральної сили. Дотепний, дошкульний лист турецькому султану, який марив про підкорення Запорізької Січі, увійшов в історію. Розповідають, що листа диктував сам отаман Іван Сірко.
БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (1595 – 1657р.р.) – політичний і державний діяч, засновник Української гетьманської держави. У пам’яті народній він залишився як національний герой. Богдан Хмельницький почав війну з Польщею, бо на той час 10 років жили козаки під польським ярмом. Дякуючи йому, Україна стала вільною і незалежною. Під його знаменами козацтво звільнило Україну від панування Польщі та Литви. Мрією Хмельницького було бачити Україну вільною державою.
МАРУСЯ БОГУСЛАВКА - легендарна українська героїня 16-го та 17-го сторіччя. Подібно до Роксолани Лісовської, Марусю захопили турки і додали до гарему турецького султана. Знаменита козацька дума цього періоду повідає історію, як Маруся піднімається до такого рівня, що її турецький власник залишає з ключами від його замку (і темниці). Вона використовує можливість звільнити 700 українських козаків-невольників, які перебували в полоні протягом 30 років. Дивно, вона не тікає з ними, а залишається у гаремі, оскільки це стало єдиним способом життя, до якого вона звикла. Маруся символізує тих, хто залишає Україну, але все ще має сильне поєднання до землі свого походження.
Думи про Марусю Богуславку зафіксовано у репертуарах багатьох кобзарів та лірників (Назар Боклага, Микола Будник, Микола Ригоренко, Дем'ян Симоненко та ін.).
КОЗАК ГОЛОТА - це справжній захисник рідної землі, народний герой, що вміє постояти і за свою честь, і за свій народ. Козак Голота - є уособленням військової доблесті й честі, мужності та лицарства. У такому змалюванні козака відбито всенародну любов і пошану українського народу до свого захисника. З'ясувавши хижий намір свого ворога - багатого татарина, шо хотів захопити козака й продати його в неволю, - Голота вбиває татарина в чесному відкритому поєдинку. У «Думі про козака Голоту» народ прославляє перемогу мужнього, сміливого козака над нападником-татарином і висловлює своє одвічне заповітне бажання, щоб козаки завжди Хороші мислі мали і неприятеля під ноги топтали.
САМІЙЛО КІШКА (1530 (?) - 1602 (1620) - шляхтич брацлавський з роду Кошичів або Кошків. Хоч був малий ,але запорожці його любили. Козацький отаман, старший війська Запорозького (1574 - 1575, 1599 - 1602). Керував козацьким військом в Інфляндській кампанії, низкою морських походів: на Ґезлев, Ізмаїл, Очаків, Білгород-Дністровський.
ІВАН БОГУН (* ? - 17 лютого 1664) - український військовий і державний діяч, козацький полководець, полковник подільський, згодом - кальницький (вінницький) і паволоцький; один із соратників Богдана Хмельницького в період Хмельниччини.
САВА ЧАЛИЙ (1741) - козацький полковник родом з села Комаргорода на Вінничині. Син Івана Дмитровича Чалого (Сірка),Дума про Саву Чалого свідчить про те що він був сином Кошового Чалого (чалий - кінь сірої масті у народі Сірко). Перебував якийсь час на Запорозькій Січі, згодом служив сотником надвірного загону у польських князів Четвертинських. 1734 року брав участь у повстанні гайдамаків на боці сотника Верлана. Після придушення повстання знову перейшов на польський бік і став на службу маґнатів Потоцьких як полковник надвірного війська. Сином Сави Чалого був Юзеф Сава-Цалінський, маршалок вишогродський Барської конфедерації. Сам Сава Чалий є героєм "Думи про Саву", записаної Оскаром Кольбергом. Був страчений гайдамаками з загону Гната Голого за зраду. Постать Чалого стала сюжетом трагедії Івана Карпенка-Карого «Сава Чалий» (1899).
МАКСИМ КРИВОНІС (бл. 1600 - 1648) - український військовий діяч періоду Хмельниччини, лисянський полковник, один з керівників козацько-селянських повстань в Україні під час Хмельниччини. Був учасником Корсунської битви, літньої подільської кампанії та осінньої волинсько-галицької кампанії 1648 року. Відомий під прізвиськом Перебийніс
  
  
|
| |
| | |
| Нелли | Дата: Вторник, 14.10.2014, 11:21 | Сообщение # 79 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| ТРАДИЦІЯ ВІТАННЯ НА УКРАЇНІ. ЦІЛУВАТИСЬ ТА ОБІЙМАТИСЬ НЕ НАШ ЗВИЧАЙ
Поцілунки та обійми між чоловіками вважались символом Іуди, який зрадив Ісуса Христа, тому наші прадіди – Запорозькі козаки, цілували лише хліб та сіль, а також святу землю при виголошені клятви, беручи присягу на вірність рідній землі! Проте в наш час багато чиновників та депутатів цілуються та обіймаються, хоча це, насправді, традиція більш властива для семітських народів (євреїв та арабів) і є їхнім «культурним» впливом на наші споконвічні традиційні форми вітання.
В українських традиціях, як і у більшості слов'ян, крім скріплення клятви, поцілунок мав і інші призначення в повсякденному житті. Головне з них – передання доброзичливості та здоров’я (цікаво, що етимологія слова «цілунок» іде від цілісності, тобто здоров’я, звідси й цілитель – народний лікар).
Також цілували, у відповідності з давніми віруваннями та прийнятими нормами етикету, коли хотіли започаткувати обопільну симпатію, коли прагнули запобігти шкоді, або ж коли намагалися заспокоїти дитину, а також щоб урятувати стадо, цілували чередника, цілували й свійських тварин – щоб приносили приплід.
Поцілунок використовувався і як знак привітання, нерідко виливаючись у досить складний ритуал. В українців Північної Бессарабії, наприклад, гість звертався до господаря або господині з поздоровленням, на що ті відповідали вдячністю, потім усі цілували одне одному руку, якщо вважали себе рівними; коли ж один із них був старший роками або становищем у суспільстві, то цілував лише молодший, а старший тільки казав «спасибі». Така церемонія практикувалася при вітанні з усіма присутніми гостями, не розрізняючи статі.
Хочемо звернути увагу, що спілкування людей, де б вони не жили, розпочинається, власне, з вітання. У кожного народу є свої форми традиційного вітання. У «чубатих слов`ян», тобто українців, вітання становить досить складний ритуал, який включає як жести, міміку, так і інші словесні формули для передачі емоцій, тобто доброзичливого ставлення.
Слов’яни-українці як народ сформувались кілька тисяч років тому назад. Тож у нас кожен компонент привітання містить у собі глибокий сенс і вплетений у канву давніх вірувань та світоглядних уявлень, на сакральному рівні співвідносячись із особливостями нашого самобутнього національного характеру. У цьому розумінні найбільш показовим є рукостискання, яке у різних комбінаціях з іншими проявами доброзичливого ставлення побутує тисячоліттями на широкому етнокультурному ареалі по обидва боки Дніпра-Славути.
Відповідно ж до світоглядних уявлень українців будь-яке фізичне доторкання (чи то потиск рук, поплескування по плечу або погладжування по голові) пов’язане з вірою в його магічну силу – здатність до передання як позитивних, так і негативних дій. Виходячи з цього наші прадіди ретельно регламентували як і самі доторкання, так і норми відстані між особами, що контактували. Цебто, будь які обійми, поплескування і тим більше поцілунки для наших прадідів були просто брутальним втручанням в їх особистий простір.
Обійми з поцілунком були доречні винятково у випадках, якщо це був родич, або ж побратим, як то було в Запорозьких козаків, від якого не могла виходити небезпека на енергетичному рівні. У такому випадку дозволявся не просто потиск руки, але й дужі козацькі обійми.
В українців найдавніші в Європі знання з демонології. Тільки наш народ, на відміну від Європи, відрізняє «нечисту силу» від «злого духа». Враховуючи ці давні ведичні знання та зважаючи на небезпеку шкідливої магії, що може передаватися через контакти, український народ поступово сформував усталені стереотипи щодо унеможливлення таких контактів, боячись зняття при обіймах та цілунках позитивної енергетики. Як би зараз сказали – остерігались енергетичного вампіризму. З огляду на це з дитинства дітей навчали стримуватись при вітанні людей, котрі мали погану «відьомську» репутацію. Обмежувалися вітальні контакти і з жінками, оскільки серед них могли бути відьми. Не випадково в більшості регіонів України давня традиція приписувала чоловікові та жінці йти поруч, не доторкаючись; під руку йшли тільки під вінець. Обмежувалися доторкання і в молодіжному середовищі, оскільки вважали, що через них передається сексуальний потяг. Пізніше ці уявлення стали основою етичних норм – досить суворих у традиційному суспільстві тогочасної України.
Доторкання людей при спілкуванні набувало іншої спрямованості, якщо воно освячувалося ритуалами. Не даремно різні контактні прийоми (поцілунки, обійми, погладжування, масаж) у поєднанні з магічними заклинаннями використовувалися в народній медицині українців. Щодо обрядів, то вони аж ніяк не обходилися без фізичних контактів. Весільна обрядовість, наприклад, розпочиналася з «удару по рукам», яке батьки наречених здійснювали на знак згоди про заручини. Центральним моментом весілля було також сакральне дійство – з’єднання рук молодих над короваєм, що являло собою магічний акт скріплення подружньої клятви на вірність.
Таку ж сакральну силу мав і поцілунок. В Наддніпрянській Україні було прийнято обмінюватися поцілунками і при прощанні, причому поцілунок означав не тільки приязнь до людини, а і взаємне прощення (до речі, «прощання» і «прощення» колись ототожнювалися). Бо ж коли козак вирушав у похід на війноньку, то він міг більш ніколи уже не здибатися на цьому світі зі своїми рідними та близькими, а відтак, потрібно було попросити прощення...
Хочемо ще раз звернути увагу, що загальнопоширеним способом вітання на українських землях традиційно були рукостискання та слова «Добрий день» («Добрий ранок», «Добрий вечір») чи «День добрий». Ця стандартизована традиційна форма вітання слов’ян-українців варіювалася по окремих регіонах і не має нічого спільного із традиціями вітань у вигляді «обнімань» та «поцілунків» мешканців пустель Синаю та Мертвого моря, тобто безперечно самобутніми традиціями симітських народів – євреїв та арабів.
Зокрема, на Наддніпрянщині та Поліссі серед чоловіків прийнятим був потиск рук, а добре знайомі жінки при зустрічі цілувалися і обіймалися, говорячи «Слава Богу». На Волині чоловіки обов’язково знімали капелюха, а вітаючи жінку, цілували їй руку; На Поділлі словесна традиція була різною серед різних вікових категорій: молодь, вітаючись, казала «Добрий день», старші – «Слава Богу». При цьому чоловіки обмінювалися рукостисканнями, жінки – поцілунками; руки тут було прийнято цілувати тільки близьким родичам. У південних районах Поділля словесна традиція вітання була іншою: «Добридень» або «Помагайбіг». У Галичині як привітання, натомість, широко використовувалися поцілунки: жінки цілувалися в губи, чоловіки цілували руку жінкам, молодші цілували руку старшим, але, як правило, лише родичам або добре знайомим. У Північній Буковині, навпаки, більшого значення надавали словесним привітанням: чоловіки при зустрічі казали «Добрий день», «Доброго здоров’я», жінки – «Добридень». Рукостискання використовувалися тут між найближчими знайомими та у молодіжному середовищі, тобто руку геть усім не подавали. Щодо цілунків, то було прийнято, аби діти цілували руки старшим, дорослі ж цілувалися тільки під час весілля. Зберігся тут і архаїчний звичай цілування ніг свекру та свекрусі молодою під час весільних обрядів.
 
|
| |
| |
| Edellweiss | Дата: Четверг, 22.01.2015, 01:21 | Сообщение # 80 |
 Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 18665
Статус: Offline
| Высказывания иностранцев про Украину и украинцев
(от XVIII до XIX века)
1704. Жан Валюза французький дипломат, написав звіт про свої зустрічі з І.Мазепою: "Гетьмана І.Мазепу дуже шанують у Козацькій країні, де народ вільнолюбивий і гордий і не любить, щоб хто небуть панував над ними...Розмова з цим володарем (Мазепою) була дуже приємною, він має великий досвід у політиці й, на відміну від московитів, стежить і знає, що діється в інших країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також велику бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки... Мова його добірна і чепурна, правда, коли розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших".
1710. Ю.Юст, данський посол, дивувався, що "...не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку і розмовляли бездоганною латиною", і не вірив своїм очам, бачачи письменних селянок...Мешканці України живуть в добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду кам, не платячи жодних податків, крім невеликого догетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким хочуть, промислом...В місті Немирів найбідніша хата, о небо, чистіша за найбагатший палац у Москві. Місто Кролевець є велике, вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині, будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті а не такі як в Московщині".
1711 р., 16 червня. Ю.Юст писав: "У козацькій країні всі благоденствуют і всі живуть у розкоші, вони у всьому чистіші й чепурніші від московитів, а старшина – це розумні й виховані люди... Загалом життя в Україні зовсім інше, як у Московщині, і краще".
"Все населення козацької України відзначається великою ввічливостю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують будинки".
1712. Ю. Юст свідчив, що в кожному селі в Україні була школа, і здивовано писав, що бачив в українських селах звичайних селянок, які йшли до церкви з молитовником в руках (60, 141).
1720. Вебер написав спогади про події в Україні і Московії: "Дорошенко досяг того, що Україна була звільнена від усяких громадських тягарів, користувалась магдебурським правом, "жила довго добром і молоком". Козаки мали тільки одну повинність – доставляти цареві 60 000 кінноти, що мало тоді велике значення для царя, бо козаки вважались тоді найкращим військом" (60, 141).
1729. Де Монті, французський посол в Варшаві, в листі до свого уряду пише: "Ми знаємо гетьмана Пилипа Орлика як людину дуже ворожу до московитів, розумну, відважну, шляхетну і дуже поважану в Україні. Московський цар відібрав від України всі старі вольності...козаки енергійно шукають нагоди, щоб повстати проти гнобителів-москвинів і повернути свою втрачену свободу".
1730. Максиміліан Еммануїл, принц, учасник походу Карла ХІІ, свідок Полтавської трагедії: "Жителі України хочуть бути вільним народом, не під'яремним ні Польщі, ні Москві, тому вони завжди борються за свої привілеї та права, що, власне, і стало причиною переходу І.Мазепи на сторону Карла ХІІ, бо, всупереч їх вольностям, їхній край був обкладений Москвою різними великими податками та заборонами" (60, 151).
1731. Вольтер, французький письменник: "Україна завжди прагнула до свободи, але оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, змушена була шукати собі протекторат в одній з цих держав. Україна піддалась спочатку Польщі, яка поводилась з нею, зовсім як з поневоленою країною, пізніше піддалась московитові, що уярмлював її, неначе рабів, як це й завжди є у московитів. Спочатку українці користувались привілеєм вибирати собі правителя, але скоро Москва позбавила їх цього права і гетьмана почали призначати з Москви".
"Одного разу, коли І.Мазепа був у Москві, звернувся до нього цар, щоб він (Мазепа) допоміг зробити козаків більш залежними. Мазепа відповів, що становище України і характер її нації є не прийнятні для здійснення царських планів. П'яний цар назвав І.Мазепу зрадником і погрозив, що посадить його на палю... Повернувшись в Україну, Мазепа постановив повстати... Це була відважна людина, невтомна в праці, хоч похилого віку... Він з'єднався таємно зі шведським королем, щоб прискорити кінець царя" (60,153-154).
Prof. J.Robert. "La Mondo Slave": "Українська нація починається від Кубані і закінчується в Карпатах. Вонапростягається через Буковину аж до північної Угорщини, межує з волохами і уграми. Українці є європейці в протилежність москвинам, які є монгольського походження, а українці походять від арійської групи європейців"
1736 р. Клавдій Рондо, англійський дипломат у Петербурзі, у своєму звіті лорду Гарринґтону писав: "Під час московсько-турецької війни українська козацька сила була першорядним фактором та опорою цілого московського війська".
Фельдмаршал Мініх у своїх повідомленнях: "Цар із вигодою використовує українських козаків проти турків, тому деякі відомості про них будуть, на мою думку, корисні. Запорожці – це є рід рицарів, котрі не допускають до свого товариства жінок, а коли з'ясується, що хтось з них має у себе жінку, то такий побивається камінням... Судовими справами запорожців займаються вибрані особи... Якщо в них трапиться крадіж і злодія захоплять на місці вчинку, то його негайно вішають за ребро".
"Запорожці приймають до свого братства, загалом усіх, без різниці національностей, якщо приймуть грецьку віру і погоджуються перейти семилітню підготовку перед наданням звання лицаря. Якщо якийсь з них відходить, таких не переслідують, але вважають їх негідними свого товариства".
"Хоч козаки володіють багатьма тисячами коней, які ходять табунами у відкритому полі, проте конокрадство у них майже не знане, бо таку крадіж вважає цей нарід непробачною".
"Усі лицарі мають право голосу при виборі гетьмана чи кошового, коли останній поводиться невідповідно, його заміняють і вибирають іншого".
1747. Ф.Гагедорн, німецький поет: "Козацькі думи можуть змагатися з найкращою французькою та іспанською поезією".
1760. Самуель Ґотліб Ґмелін, німецький лікар, написав книжку "Подорож по Росії", подорожував і Україною, де вивчав козаків: "Волосся у них оголене, одяг носять бавовняний, шовковий і суконний... підперезуються шовковими поясами... Вони веселі, привітні, "замилувані" до музики, у їхніх хатах значно краще, ніж у найбагатших дворах росіян... В Україні дуже давно уміють лікуватися народними і хімічними ліками і розповсюджене прищеплення від віспи".
1760 р. М.Вержен, французський посол: "Український нарід тепер є уярмлений москвинами, які систематично і стало ведуть політику і практику гноблення українців, позбавлення їх старих вольностей і прав...Українська нація є дуже інтелігентна, культурна – цілковита протилежність москвинам, що є азійськими варварами, які не додержують договорів та нищать свободу всюди, де зявляються".
1769 р. Й.Ґ.Ґердер, німецький письменник, дослідник, етнограф, записав у своєму щоденнику: "Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне положення цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля, колись прокинуться... і повстане велика, культурна нація, і її межі простягнуться від Чорного моря, а відтіля ген у далекий світ" (60, 158).
|
| |
| |
| Edellweiss | Дата: Четверг, 22.01.2015, 01:24 | Сообщение # 81 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 18665
Статус: Offline
| Высказывания иностранцев про Украину и украинцев
(от XVIII до XIX века)
1768-1776 рр. Карло Хоєцький, польский шляхтич, полонений російськими військами і через Україну відправлений у Сибір, у своїх спогадах писав: "Ми кожний день бачили, як виводили гайдамаків із в'язниць (це відбувалося після уманських подій) по кілька осіб, карали їх батогами, видирали їм ніздрі за звичаєм москалів, а потім відправляли на довічне заслання в Сибір".
"По дорозі в Сибір ми зупинились в Ніжині. Це місто упорядковане і багатолюдне. Як виявилось, мешканці були дуже людяні... поводились з нами чемно і ласкаво... коли ми покидали місто, то ніжинці переганяли нас на санках, кидаючи нам хліб житній і пшеничний та гроші. Ми були глибоко зворушені людяністю цього народу... Зовсім інше ставлення до полонених виявилось в московских селах, коли ми перетнули україно-російський кордон. Це було зовсім інше населення, що різко відрізнялось своїми звичаями від українців. Коли ми в'їздили до московського села, то майже всі жителі збігалися дивитись на нас, як на видовище, вони надсміхалися з нас, кидали в нас снігом, грудками... поводились з нами по-ворожому, не хотіли нам нічого продавати, а якщо й погоджувались, то вимагали неймовірні ціни" (60, 161).
Й.Ґюльденштедт, німецький академік, подорожував по Україні в 1771 р. і в 1774 р.: "Україна вела велику торгівлю з Європою, мала великі фабрики великого, тонкого сукна, тонкого льляного полотна, корабельних вітрил і линв, порцеляни, було багато гут, гарбарень, гуралень і т.п. Булобагато висококваліфікованих, вправних українських майстрів у всіх ремеслах і промислі".
Франсуа Массон, француз, служив у московському війську (1762-1807), потім написав "Секретні спогади про Росію", де пише: "Нація козаків зменшується через тиск на неї Росії. Хіба що якась щаслива революція позбавить її ярма... Дехто вважає їх ледве не росіянами, одначе козаки не мають нічого спільного з росіянами... Вони в усьому цілком відмінні: вони вигадливіші, чесніші, менше звиклі до рабства, а рабство їх ще не цілком споганило...Козаки не мають нічого спільного з московитами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами словянської мови. Їхні звичаї, яхній спосіб життя, хати, їжа – все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, спритні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Якщо коротко – повна протилежність москвинам...Козацька нація тратить незалежність, яку вона мала перед об'єднаням з Росією"... Тепер їхня прадавня республіканська конституція не існує, рівність між ними зникла. Російський уряд використовує козаків у своїх війнах, розбиває їхню територію і приєднує до російських провінцій, переселяє козаків в інші провінції, хоч союз козаків з Московщиною був вільний і умовний. Вся земля в Україні належала козацькій нації, і жодний чужинець, включно з москвинами, не міг оселитись там без дозволу козацької республіки" (60, 175-176).
1772. Д.Маршал, англієць: "Переїжджаючи через Україну, я відчував себе вільним і безпечним, як у першому-ліпшому англійському графстві, хоч тоді була війна з Туреччиною".
"Мене здивували багатства козацької країни – це скарб для Росії, а ще більше вразила загальна культура краю, країни добре загосподарьованої. Культура господарювання України стоїть на європейському рівні, і я ще не бачив такої країни, яка так дуже була схожа на найкращі провінції Англії... Україна має розвинене сільське господарство та промисли".
"Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований нарід, українські селяни – найкращі хлібороби в цілій Росії, а Україна, з огляду на скарби своєї природи, є найважніша провінція Росії" (60, 160-161).
1775. Дюран, французький посол: "У кінці ХVІІІ ст. російський уряд почав колонізацію чорноморських степів, здобуття яких коштувало багато українських жертв протягои декількох століть. Цю колонізацію московити проводили з допомогою запрошених різних іноземців: італійців, німців, сербів, євреїв, даючи їм різні пільги, позички, обладнання, звільняючи від податків і т.д. Подібні пільги мали також москалі, що зліталися сюди зі всіх боків Московщини. Зовсім інше було ставлення до українців. Вони не тільки не мали ніяких пільг, але змушені були платити великі податки" (60, 170).
1787. Васілій Зуєв, російський вчений, подорожував Україною: "На Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Хати дуже розлогі, всі будови дерев'яні, вимащені зовні глиною і вибілені, всередині хат дуже чисто... земля на Харківщині дуже родюча, куди поїдеш, скрізь багато різного збіжжя, а далі або баштани, або овочеві садки" (60, 178).
1795. Геранц де Кульон, член французького Конвенту і генеральний прокурор, написав книжку, в якій присвяв розділ козацькій Україні: "Гарній та великій..., де панувала сердечна атмосфера свободи, незалежності, братства й рівності... Цар Петро І дав козакам королівські обіцянки..., яких ніколи не дотримувався. Після скасування української автономії велику частину українських земель роздано тому родові рабів, яких називають російськими дворянами. В Україну наслано російські суди, найбільш прожажні в Європі, й офіцерство російського походження. Петро І розтерзав козацьку волю, а Катерина ІІ знищила останню твердиню волі – Січ. Однак геній незалежності ходить-блукає поміж останками українського козацтва і не далекий час, коли вони змінять обличчя не лише України, а й Росії. Сорому більше не будуть терпіти від північних татар" (60, 171-172).
1795. Лист французського посольства до міністра закордонних справ 24.12.1795: "Поборюючи Московщину, треба обовязково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Незважаючи на деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна. Це був би смертельний удар по Московщині, якщо б Україна знову стала незалежною. Тоді вона відіграла б головну роль у визволені всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі".
1796. Й.Енгел, автор першої (в Європі) наукової історії України писав: "Україна є граничним муром, що стоїть між культурною Європою і нецивілізованною Азією. Вона є воротами, через які багато азійських орд пробували вдертись до Європи. Вже з одної цієїпричини вона заслуговує на увагу...Але як це сталося, що ці горді, вільні козаки опинилися в московському ярмі? Яким чином москвини змогли накласти кайдани на козаків – націю, що була пострахом для Туреччини, Польщі і татар? Як сталось, що місце вільно обранного гетьмана зайняв московський губернатор? Історія козаків мала великий вплив на історію Польщі, Швеції, Трансільванії. Історія козаків багато чого вчить. Треба геніального пера, щоб те все належно описати...Як відомо наприкінці 18 ст. Московський уряд почав колонізувати чорноморські степи, для завоювання яких, українці на протязі багатьох століть понесли великі жертви. Москвини колонізують степи різними чужинцями, яким давали спеціальні привілеї, як наприклад державні позички, реманент, звільнення від податків і т.п. Такі самі привілеї отримували і чистокровні москвини,яких уряд привозив з Московщини. Але в цей самий час московський уряд вів цілком птотилежну політику щодо українців. Українці не лише не діставали тих привілеїв, якими обдаровувались москвини та чужинці, але, навпаки, на українців накладалися побільшені руйнівні податки."
|
| |
| |
| Irinaya | Дата: Вторник, 03.02.2015, 14:58 | Сообщение # 82 |
 Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 4531
Статус: Offline
| Почему Карла Маркса не издавали в СССР? ...нет, не целиком. Одну книжечку не издавали. Не издавали. Не переводили. Не упоминали. Одну, но знаковую. Ту, в которой Маркс проанализировал историю России. Что же он там такого ужасного написал, что ее в совке (!!!) не издавали?
«Чудь и чудь кругом», – написал он. – Россия – это Московия, которая возникла после распада Золотой Орды. Он написал, что колыбель Московии — «кровавое болото монгольского рабства, а не суровая слава эпохи норманнов» (©). Он написал, что политика России продолжала политику Орды, а не политику Руси.
Что Московия (будущая Россия) была правопреемницей не Руси, а Золотой Орды. Проще говоря, он обнаружил вранье имперских историков, о чем и написал.
Эта книга называется «Секретная дипломатия XVIII века». Marx Karl. Secret diplomatic history of eigtheen century. London, 1899. Отрывок на русском и ссылка на полный текст с переводом. Но давайте обо всем по порядку.
ПОЯВЛЕНИЕ РУСИ
Русь – как государство с центром в Киеве – создали племена полян. Поляны давно жили на правом берегу среднего течения Днепра. И Киевскую землю (землю полян) задолго до создания государства называли Русью. Полянские города: Киев, Чернигов, Переяслав. Со временем поляны объединись с другими славянскими племенами.
Поляны, древляны, северяны, дреговичи, радимичи, вятичи, кривичи, ильменские словены. Объединившись, ассимилировавшись, эти восемь племенных союзов, стали основой Руси. Вот эту общую народность позже и стали называть русинами. Русы или русины были основой Руси, с центром в Киеве.
Как бы теперь сказали, это была титульная народность Руси.
РУСЬ ИМПЕРСКАЯ
Русь с центром в Киеве была своего рода имперским государством. Был центр (Киев и Киевщина) и были колонии, платившие русинам дань. Среди тех, кто платил дань, были и литовские племена, и финно-угорские.
Из летописи Нестора: «А се суть инии язици, иже дань дають Руси: чюдь, меря, весь, мурома, черемись, морьдва, пермь, печера, ямь, литва, зимигола, корсь, норома, либь: си суть свой язык имуще, от колена Афетова, иже живут в странах полунощных»
Все завоеванные земли тоже считались Русью. Но население этих колоний не было этнически русинами. И сами себя они русинами не считали. Они были «руськими людьми» только в том смысле, что дань Руси платили. Ну и веры одной были (церковь общая) стала после того как Русь эти племена завоевала. Культурное влияние было, да.
Русью в узком смысле долго считалась только Киевщина. Потом еще Черниговщина и Переяславщина этнически стали Русью. И намного позже (в конце XII века) русинами стали жители Галичины и Волыни. Потом Русью стали именовать Галицко-Волынское княжество. Больше русинов нигде не было. И никакой другой Руси больше не было.
ЧУДЬ (ФИННО-УГОРСКИЕ ПЛЕМЕНА)
Финно-угры, платившие Руси дань, проживали между Волгой и Окой и в Приуралье. На Руси эти территории называли Залесьем. Это центральная часть современной России. Залесье к Руси присоединили где-то в X-XI веке. На то время Русь уже век-два как существовала. И русины сформировались как этнос.
Точных данных о завоевании Залесья нет. Известно только, что не сразу его завоевали, а когда Русь окрепла. Когда «завоевалка» появилась.
В конце XI века в Залесье образовалось отдельное княжество: Ростово-Суздальское. В нем было два центра: Ростов и Суздаль. В XII веке появился еще один центр: Владимир. Именно это земли в литературе XIX века называют Ростово-Суздальской или Владимиро-Суздальской Русью.
Но нет и не было в летописях многих Русей: Киевской, Северной или Серобуромалиновой. Тем более Ростово-Суздальской или Владимиро-Суздальской Руси. Это историки Российской империи в XIX веке понапридумывали. «Киевская Русь» – такое же искусственное название, как и «Россия». Русь была только одна. И она так и называлась «Русь». Вот так просто.
ФОРМИРОВАНИЕ МОСКОВИТСКОГО (РОССИЙСКОГО) ЭТНОСА
В X веке Ростово-Суздальская земля была в основном заселена финскими племенами. На этих землях и начал формироваться этнос современного российского народа.
Как любая метрополия, Киев влиял на завоеванные народы. Славянские переселенцы на Залесье, конечно, перемешались с финскими племенами.
И, конечно, финно-угры и прочие племена со временем обрусинились.
И язык они перенимали, и веру православную. Но до сих пор российская глубинка хранит историю финно-угров, а не славян. Вот здесь об этом писали, и здесь, и здесь, и здесь.
Российский народный костюм ничего общего со славянской одеждой не имеет. Фольклор московитский тоже нетипичный для славян. Выдумки «самом славянском» первом и главном русском народе просто смешны.
Города на финно-угорских землях порой назывались на руський манер. Тем не мене речки и большинство поселений до сих пор сохранили финские названия. Например, куча речек и приток имеет финское окончание (-ва, что значит "вода").
Залесье, можно сказать, находилось на задворках Руси. Народности, населяющие его, из-за непростых условий жизни бедовали. Торговых путей почти не было. Кругом леса и болота.
Поэтому Киевские князья не считали эти земли "лакомым куском". На них долго не обращали почти никакого внимания. Русины со своих богатых и теплых краев в Залесье толпами не валили. Переселенцев-русинов было мало.
В общем, Русь в Московию массово никогда не переезжала. И Московия изначально не была руськой, а московиты не были русинами. Московитский этнос сформировался где-то во второй половине XII века.
Русины как этнос с отдельным государством и названием существовали с X века. То есть современные россияне – это самый молодой восточно-славянский этнос. Не старший, а младший. Не брат, а сосед.
Россиянка в комментах мне как-то сказала, что «нет, наши предки не угро-финнами, потому что у что этих народов совсем другое строение скелета». Железный аргумент! А теперь посмотрите на фото современных финнов. Угадайте: кем были их предки? Да не может быть!
РУСЬ И ЧУДЬ
Сами финно-угры (чудь) Русью себя не называли. Они себя в своих летописях напротив противопоставляли Руси. Какая колония не противопоставляла бы себя чуждой ей метрополии?
В Лаврентиевской летописи и в Ипатеевской хорошо видно это противопоставление. А в них описаны события XII-XIII века. То есть даже в XII веке и в начале XIII века Новгород-Суздальская земля не считалась Русью. Ни Ростово-Суздальская земля, ни Рязань, ни Смоленщина, ни Владимирская земля.
Русью была только земля полян, то есть метрополия на Киевских землях.
И да, Киев – мать городов руських; мать Руси – земли полянской. И других городов расширяющейся Руси, которые будущей Московии никогда не принадлежали.
Россияне же считают… внимание: что их первое государство (Русь) появилось где-то на 400 лет раньше, чем они сами. …и что это было именно их государство. Как так вышло, напишу ниже. Пока про татар два слова.
ЗАВОЕВАНИЕ РУСИ ТАТАРАМИ
В начале XIII века из-за междоусобных войн Русь ослабела и пала под натиском татар. Татары завоевали и Русь, и Польшу, и Венгрию, и северные Балканы. Вернувшись из победоносного похода, татары создали свое государство.
Так появилось государство Золотая Орда, на нижней Волге...
Чтобы жить и дышать,
И любить, и мечтать,
Пусть меня не оставит Надежда!
Сообщение отредактировал Irinaya - Вторник, 03.02.2015, 15:07 |
| |
| |
| Irinaya | Дата: Вторник, 03.02.2015, 15:18 | Сообщение # 83 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 4531
Статус: Offline
| ...Земли Руси не вошли в Золотую Орду, как часть государства, а стали его вассалами. Теперь Русь сама была вынуждена платить дань. Распад Руси еще больше отделил земли Руси и Залесья друг от друга. И культурно, и этнически, и политически.
МОСКОВИЯ, ИЛИ МОСКОВСКОЕ ГОСУДАРСТВО
Откуда же взялась Московия? Финно-угры сначала были под Русью, потом под татарской Ордой. Частично под влиянием Руси они обрусинились, а под влиянием Орды – отатарились. Причем, отатарились они очень сильно. Но влияние Руси российские историки умышленно преувеличивают. А влияние Орды – умышленно преуменьшают. Доходит до смешного: практически отрицают влияние Орды на Московию. И это при том, что под Золотой Ордой московитские земли были почти 300 лет. Что нам эти 300 лет? Ха-ха! Мы и не заметили! Так вот. Только после распада Золотой Орды, образовались:
Московское княжество
Казанское ханство
Касымовское ханство
Крымское ханство
Астраханское ханство
Сибирское ханство
Москва как небольшое поселение с этим финским названием упоминается в сохранившихся письменах только с середины XII века. В XVI веке это название распространилось на все Московское княжество. Обычное дело для тех времен: город Рим дал название Римской империи, Москва – Московской. Собственно, тогда и само Московское княжество появилось на международной арене.
Только в XVI веке. Это и есть начало российской государственности.
Большинство народов Европы, как пишет Евгений Наконечный, начинают свои историю с появления их независимых государств в IX-X веке. Россияне, наверное, единственные считают, что их первое государство (Русь) появилось где-то на 400 лет раньше, чем они сами. Но было иначе: сначала московитский этнос появился во второй половине XII века. Потом, в XV века появилось Московское государство, а в XVI – показалось соседям. О чем и писал Маркс (в сети есть переведенные отрывки): «Изумленная Европа, в начале царствования Ивана III едва замечавшая существование Московии, стиснутой между Литвой и татарами, – была ошеломлена внезапным появлением огромного государства на ее восточных границах» (с)
Итак, Москва, Московия, Московское государство. Правил им князь, а первый царь московский появился в XVII веке. То есть сначала татарского хана заменил князь, а позже князя сменил царь.
Центр перенесли в Москву. Но. Знать при московском князе осталась почти в полном составе татарской. Земли Московия завоевали ордынские. И политика Московии была продолжением политики Орды.
О чем, собственно, и писал Карл Маркс. И Маркс, и Гумилев, и Платонов. Многие писали на самом деле. Потом Екатерина II просто переписала историю (точнее: продолжила это дело). А у тех историков, которые писали правду, была очень печальная судьба.
ГУБА, РАСКАТАННАЯ НА ПОЛМИРА
Московское княжество было приемником Владимиро-Суздальского княжества. Которое само почти 300 лет было в составе Золотой Орды. Если Московия и была чей-то преемницей, то преемницей Золотой Орды. Московия не была и не могла быть преемницей Руси. Какая Русь? Каким боком? Трубецкой: "Московское государство возникло благодаря татарскому игу. Московские цари, далеко не закончив еще "собирания Русской земли", стали собирать земли западного улуса Великой монгольской монархии: Москва стала мощным государством лишь после завоевания Казани, Астрахани и Сибири. Русский царь явился наследником монгольского хана. "Свержение татарского ига" свелось к замене татарского хана православным царем и к перенесению ханской ставки в Москву" (с) Вот так вот. С одной стороны Московия собирала ордынские земли, а с другой – земли Руси. До сих пор собирает. Крым – это тоже земля бывшей Золотой Орды. Так что Московия объявила себя преемницей и Руси, и Золотой Орды. Раскатала царскую губу на полмира, до сих пор подобрать не может.
КАК ПОЯВИЛАСЬ «РОССИЯ»?
До 1721 года официально употреблялось только название "Москва" или "Московское государство". До этого времени официально не было России, якобы наследницы Руси. Потому, что до того времени московиты еще не успели украсть ни имя, ни историю Руси. Потом сознательно имя московского государства изменили. В 1721 году Московское царство захватило земли Руси, имя Руси и историю Руси. Сделали ребрендинг, что называется: украли название Русь и превратили его в Россию.
Это название не народное. Оно искусственное.
Но именно с этого началось мифотворчество Великой России или Великороссии. Не прошло и 100 лет как Россию-Московию стали называть истинной Русью. Московитов стали называть русскими или великоросами.
Русины-украинцы вдруг стали "малороссами".
Ложь столько раз повторили, что она стала казаться правдой. Но не стала правдой. При этом завоевание Руси Московией перестало признаваться. Какое завоевание? Одна земля, один народ.
Разве можно завоевать свой народ?
Нет. Максимум — объединить, собрав воедино. Благое дело, да? Ложь, имеющая начало, но не имеющая конца. Подлость, аналогичную которой в истории и найти трудно. Когда Московия изменила свое название, русины изменили название своей земли. Чтобы не отожествлять Русь и Московию, Русь стали чаще называть Украиной. И себя стали чаще называть не русинами, а украинцами. Потому что разные народы и называться должны по-разному. Теперь русинам-украинцам усиленно рассказывают, что их не было. Что названия у народа не было, поэтому народа не было. Что народа не было, потому что названия у него не было. Что государства своего в русинов-украинцев не было. Все эти бла-бла-бла о едином народе и братстве – все оттуда. Из вранья во благо империи.
Откуда взялся старший брат?
Придумался только XX веке. Только в 30-х годах XX века. То есть, этому понятию всего около 70 лет. Старший брат – это типа россиян украинцу, Россия Украине. И всем остальным народам СССР Россия тоже старший брат. Сталин – отец, а Россия – старший брат. Три "славянских народа" огласили равными, но русских ВСЕГДА писали первыми. Российский народ был первым среди равных. Некоторые, как известно, всегда равнее других. Хотя нет. Разве важна национальность? Ни в коем случае. Поэтому 5-я графа была обязательна к заполнению (национальность). Поэтому народы СССР депортировали, исходя из записи в этой графе. Поэтому сейчас Россия свою агрессию в Украине оправдывает «защитой русских». Неважно, что в Крыму русских только половина. Неважно, что в восточных регионов Украины русских еще меньше. Кого волнуют другие народы и нации? Видим только русских, остальные подвинутся. Миф про первенство и старшинство россиян до сих пор пропагандируется. Как же иначе возобновить Российскую империю или подобие СССР во главе с Россией? На каком основании иначе украинские земли снова захватить?
Три (не) братских народа
Предки украинского народа – это племена, которые жили на территории современной Украины (волиняны, деревляны, поляны, белые хорваты, уличи, тиверцы и сиверяны) и никуда не переселялись. В X веке русины уже сформировались как отдельный этнос. Племена, занимающие территорию современной Беларуси (дреговичи, кривичи, радимичи смешавшись с балтами, которые на этой территории поселились раньше них) стали предками беларуского народа. Ильменские словены сформировали отдельный псковско-новгородский этнос, который только в XV-XVI веке был частично уничтожен, а частично ассимилирован Москвой. На землях Залесья славянские переселенцы перемешались с финскими племенами и сформировался самый молодой восточно-славянские этнос – московиты, будущие россияне. Это было где-то во второй половине XII века.
Тогда и появились на исторической сцене «великоросы».
Первым из них был Андрей Боголюбский. Он прославился тем, что разрушил в 1169 году Киев. Сжигал, убивал, грабил, брал в плен. Свои города так не уничтожают. Только чужие. Это не было что-то типа «гражданской войны» между русинами. Русь и Киев были чужими князю из Залесья и его войску. Кстати, его российская церковь не так давно признала святым. Факты историков-врунов, обосновывающих великодержавие, не смущают. Для этой цели ложь – самое первое средство. Ломоносов, Миллер, Соловьев, Ключевский, Покровский и куча других ученых писали, что основа народа Московии – это финно-угорские племена (чудь). Некоторые из них говорили, что в россиянах 1/5 славянской крови. И это бы все неважно было, если бы сами россияне не хотели быть первым и главным славянским народом.
В дополнение к статье.
Московия (Россия) платила дань Крымскому Хану, своему суверену и хозяину, правопреемнику Золотой Орды, вплоть до 1700 года. Царь Московии встречал крымского посла на Поклонной горе, садил его на своего коня, сам пешим, под узду, вел коня с крымским послом в Кремль, садил его на свой трон и вставал перед ним на колени…
1. Державу с названием Московия царь Петр I переименовал в Россию аж в 18 веке, в 1721 году.
2. Племя Мокши назвало свою речку Москва, а перевод этого названия, с языка Мокши, звучит как «грязная вода». Любые другие языки Мира не могут перевести слово Москва. Слово «кремль» — татарское и обозначает укрепления на возвышенности.
З. В средние века все картографы Европы писали и проводили границу Европы вдоль границ Руси (Русь — это территория нынешней Украины). Московия — улус, со своими финскими народами, всегда была составляющей Орды, и ее Европа справедливо относила к Азии.
4. Московия (Россия) платила дань Крымскому Хану (!), своему СУВЕРЕНУ и ХОЗЯИНУ, который был правопреемником Золотой Орды, вплоть до 1700 года. Царь Московии встречал крымского посла на Поклонной горе, садил его на своего коня, сам пешим, под узду, вел коня с крымским послом в Кремль, садил его на свой трон и вставал перед ним на колени (!?).
5. В 1610 году, в Московии на Борисе Годунове (мурза Гудун) закончилась династия Ченгизидов (родственник Чингисхана), и на трон возвели Алексея Кошку из финского рода Кобылы, а при венчании его на Царство церковь дала ему фамилию Романов, который якобы прибыл из Рима править Московией.
6. Екатерина II, после оккупации последней свободной Руськой Державы — Великого Княжества Литовского (территория Беларуси) в 1795 г., своим приказом велела назвать угро-финские племена Московии какими-то великороссами, а украинцев — истинных русичей — малороссами.
7. Никто и никогда не видел в оригинале договор о воссоединении между Московией и Украиной, якобы подписанный Б. Хмельницким и Царем А. Романовым.
8. Уже несколько столетий археологи Московии ищут артефакты, подтверждающие достоверность Куликовской битвы, но пока безуспешно, вот только басню о победе Д. Донского над Мамаем распевают до сих пор, на все голоса.
9. Псковская, Новгородская, Смоленская области России, — это бывшие славяно-руськие Княжества, и к угро-финской Московии не имели никакого отношения, покуда Московия-Орда не оккупировала их соответственно в 1462, в 1478 и в 1654 годах. А в других областях России (Московии) никогда не обитали славянские племена и народы.
10. Золотая Орда и ее дочь — Московия, — это единственные страны мира, которые держали в рабах собственный народ. Это и объясняет вечную отсталость богатой на природные ископаемые Московию от сравнительно обделенных на природные ресурсы европейских стран. Ведь эффективность работы свободных людей гораздо выше, чем рабов.
Перевод главы из книги К. Маркса «Секретная дипломатия XVIII века».
В тексте нет такого понятия, как Русь, вместо него используется Россия, русские, даже когда речи идет о времени, известная нам, как Киевская Русь. Умышленно это сделано, или это особенность повествования самого автора, можно узнать, ознакомившись с оригинальным источником.
Чтобы жить и дышать,
И любить, и мечтать,
Пусть меня не оставит Надежда!
Сообщение отредактировал Irinaya - Вторник, 03.02.2015, 15:19 |
| |
| |
| Irinaya | Дата: Вторник, 03.02.2015, 16:09 | Сообщение # 84 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 4531
Статус: Offline
| Історична справка
Карл Маркс 5 травня 1818, - 14 березня 1883,
Marx Karl. Secret diplomatic history of eigtheen century. London, 1899.
Якось дивно помер і після його смерті видали книжку (дочка )
і виявляється ця книжка трохи відрізняється від прижиттєвого оригіналу
так що раджу почитати дві книжки
http://scepsis.net/library/id_883.html
В російському перекладі вона називається так "Разоблачения дипломатической истории XVIII века"
особливо подобаються рядки
Подведем итог. Московия была воспитана и выросла в ужасной и гнусной школе монгольского рабства. Она усилилась только благодаря тому, что стала virtuoso [LXXXVIII]в искусстве рабства. Даже после своего освобождения Московия продолжала играть свою традиционную роль раба, ставшего господином. Впоследствии Петр Великий сочетал политическое искусство монгольского раба с гордыми стремлениями монгольского властелина, которому Чингисхан завещал осуществить свой план завоевания мира.
Чтобы жить и дышать,
И любить, и мечтать,
Пусть меня не оставит Надежда!
|
| |
| |
| Edellweiss | Дата: Пятница, 13.02.2015, 10:10 | Сообщение # 85 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 18665
Статус: Offline
| Впервые Украина упоминается в Ипатьевской летописи.
Заметьте, не Малороссия, не как-либо иначе, а именно Украина.
Летописный свод включает в себя несколько компонентов:
Лаврентьевскую летопись,
Повесть временных лет,
Черниговскую, Киевскую, Галицко-Волынскую летописи, в которых описаны события от 860 до 1292 годов.
Источники летописи очень разнообразны - это икняжеские летописцы, княжеские грамоты, отчёты послов, воинские повести, рассказы очевидцев, греческие хроники и пр.
Впервые Украина упоминается в летописной повести о походе Игоря Святославовича на половцев в 1185 году.
Во многих источниках Киевская Русь отождествляется с Украиной. В некоторых редакциях, например в Ермолаевском списке (1189-1213 г.г.), Украину называют Краиной, в Киевской летописи - Украйной Галичской...
Также название "Украина" упоминается в связи со смертью переяславского князя Владимира Глебовича, позже - при описании событий врёмен правления галицко-волынского князя Данилы Романовича.
|
| |
| |
| Edellweiss | Дата: Пятница, 13.02.2015, 10:16 | Сообщение # 86 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 18665
Статус: Offline
| Высшие учебные заведения:
Российская академия наук была основана в 1724 г..,
Московский университет в 1755.
В Украине Острожская академия основана 1576,
Львовский университет основан в 1661
Печатный букварь в Украине вышел в 1574 году во Львове, в
Московском царстве это произошло на 60 лет позже - в 1634 году.
Религия:
Киевская митрополия основана в 988 году, а Московская только в 1458 году.
Киевская митрополия на 460 лет старше Московской.
Столицы:
Киев основан 482-го года, Москва основана 1147 сыном Владимира Мономаха Юрием Долгоруким.
Итак, Киев старше Москвы на 665 лет.
Первый монарх в классическом понимании коронован в Московском царстве
Иван Грозный 1547
в наших землях Даниил Романович Галицкий - 1253 г.
Монгольское иго:
Киев лишился Монгольского ига 1363 после битвы на Синих Водах;
Москва лишилась ига 1480 после стояния на Угре, а дань Крымскому хану Московия платила до 1700, включая начало правления Петра І
Название:
Впервые термин «Украина» в летописях встречается под 1187 годом.
Впервые термин «Россия» находим лишь во времена правления Ивана Грозного на 400 лет позже.
Автор одной из первых в мире конституций Пылып Орлык. 5 апреля 1710 был избран гетманом. В этот же день он объявил «Конституцию прав и свобод войска Запорожского».
В США конституцию приняли в 1787 году. Во Франции и Польше только в 1791 г.
|
| |
| |
| Edellweiss | Дата: Понедельник, 20.04.2015, 10:03 | Сообщение # 87 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 18665
Статус: Offline
| Від козаків до кіборгів. Українські воїни всіх часів. Якими вони були, за що, проти кого та як боролись
Українці у всі часи та понад усе цінували свою свободу. І значною мірою через це воювати нам доводилось багато і часто. Доводиться і нині. Захищати себе від нападників і не допустити завоювання території. Хто б міг подумати, що брати до рук зброю українцям доведеться й у третьому тисячолітті.
Які вони — українські воїни Х, ХVІІ, ХХІ століть? Змінювались обладунки, зброя, воєнні тактики та способи формування військ. Та незмінним залишився волелюбний дух, незламність і здатність до саможертовності, яка дивує увесь світ. Не раз ми воювали і боролись. Переможемо і цього разу. Бо славні справжні герої були завжди і не перевелися досі в Україні.
|
| |
| |
| Edellweiss | Дата: Воскресенье, 20.09.2015, 15:06 | Сообщение # 88 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 18665
Статус: Offline
| В.Бондаренко, обнаружил, что «Первый печатный словарь в России был издан в Вильно в 1596 г. под названием «Лексис, сиречь речения вкратце собранны и из словенского языка на просты русский диялект истолкованы». Автор - украинский ученый-филолог Лаврентий Зизаний...» .
Вот это уже прикол, так прикол! Как пишет указанный автор:
«Вильно (хороший украинский город - Вільно - В.Б.) в 1596 г. был столицей Великого княжества Литовского, и еще долго им оставался - вплоть до 19-го века, а затем попал в «добрые» лапы России.
Великое княжество Литовское это был извечный враг Московии, которая-то и самопереименовалась в Россию, когда ... появилась пародия - ордынское государственное образование с фино-угорским населением и чужим именем».
Но до этого, так сказать, «великороссы», активно обучались «родной речи» по грамматике «словенского»...языка», который разработали украинцы-русы Л.Зизаний, П.Берында и М.Смотрицкий».
В это же время к Петр I сделал грамматику украинца М.Смотрицкого официальным учебником «русского» языка для обучения грамоте дремучих ордыно-московитов.
Последние, как известно, в это же время слушали церковные псалмы на украинском языке в исполнении священников под руководством Ф.Прокоповича, «виписаного» Петром І из Києва.
|
| |
| |
|
