Мой сайт

Дата: Воскресенье, 11.05.2014, 14:00 | Сообщение # 46

Генералиссимус

Группа: Проверенные

Сообщений: 4531

Статус: Offline

Підведемо короткі підсумки процесу фальсифікації російськоїісторії.
1. Під час князювання Василя III (1505–1533) в Московії
зародилася хмільна ідея величі, озвучена представником московського православ’я
монахом Філофеєм: «Два Рими впали, а третій стоїть, а четвертому не бувати».

Релігійний діяч московського православ’я зробив недвозначні
висновки стосовно дій і вчинків Церкви та князів для здійснення примарної ідеї
«третього Риму». «Найтяжчі жертви… кров’ю і совістю» приносилися заради
вигаданої величі.
2. Син Василя III — Іван IV (Грозний) в 1547 році проголосив
себе московським царем. Щоб змайструвати йому «повноцінний царський родовід»,
Московська православна церква між 1560 і 1563 роками сфальшувала «Книгу
Ступеневу Царського родоводу», де «…прославляється московська) монархія й
утверджується ідея про божеств(енне) походження самодержавної влади.
«С(тупенева) к(нига)» пов’язує походження царського роду з римським
імператором) Августом, спадкоємцями якого проголошувалися київські, а згодом
володимирські та московські князі».
Проте ця фальсифікація не стала останньою в діяльності
Московської церкви і московського так званого царя XVI століття. Ще раніше вони
розпочали працю над «Особовим літописним зводом», яка тривала протягом «40–60
років 16 століття». Звід «складається з 10 томів, які мають бл(изько) 9 тис.
аркушів, прикрашених 16 тис. мініатюр. Охоплює період «від створення світу» до
1567. Праця над «0(собовим) л(ітописним) з(водом)» тривала з перервами понад 30
років. Текст готували книжники з оточення митрополита Макарія, мініатюри
виконували майстри митрополичої та «государевої» майстерень. В укладанні Особового)
літописного) з(воду) брав участь А. Ф. Адашев (царський представник.

Але, як з’ясувалося, і на цьому фальсифікація не
закінчилася. За твердженням московитів, у ті ж роки укладають «Царствену книгу,
ілюстрований рукопис, копію частини «Особового літописного зводу», в якій
викладають події великого князювання і царювання Івана IV Васильовича…
Ц(арствена) к(нига) містить 1973 мініатюри, які є ілюстраціями до тексту, що
охоплює події 1533–1953. У тексті Царственої) к(ниги) безліч виправлень та
приписок гострого політич(ного) змісту, які вносять суттєві зміни до
початк(ового) опису подій. Існують припущення, що вони зроблені самим Іваном IV»

Цікаво, що «Царствена» та «Ступенева» книги, як ми
пам'ятаємо, згадувалися у щоденниках О. В. Храповицького. Отже, вони
побували в руках імператриці Катерини II і, звичайно, були нею відредаговані.
Ось чому обидві книги (катерининські редакції) побачили світ у «Повному
зібранні російських літописів». Перша книга вийшла у Санкт–Петербурзі в 1906
році, том 13, частина 2. Але не під своєю справжньою назвою, а як «т. 13.
Половина 2. Додаток до Ніконовського літопису. Так звана Царствена книга». Вона
взагалі відсутня в бібліотеках. За чиєюсь вказівкою в радянські часи була
вилучена з обігу. Друга книга вийшла в Санкт–Петербурзі в 1908–1913 роках, том
21, частина 1, і вона є в Національній бібліотеці.
Але найцікавіше те, що «Особові літописні зводи», здавалося
б, найцінніші і найстаріші матеріали, так ніколи й не вийшли у світ у
Російській імперії. Де вони зберігаються і хто до них має доступ — невідомо.
Сподіваюся, читачі розуміють, чому?
3. У 1598 році в Московії обірвалася династія роду Чингісхана,
яка тягнулася від Івана Калти (Кулхана). Московська православна церква
зобов’язала царя, представника нової царської династії (фінський рід Кобили),
прийняти присягу на вірність державі в Іпатіївському монастирі перед
похованнями татарських спадкоємців Чингісидів. Саме в Іпатіївському монастирі,
спорудженому татарським родом Четів, який прийняв християнство, нова династія
Романових (Кобиліних) в 1613 році зобов’язалася свято берегти давні традиції і
дала клятву на вірність старій династії.
Навіть у Великій Радянській Енциклопедії є згадка про цю
подію: «14 березня 1613 представники Земського собору (курултаю. — В. Б.) оголосили Михайлу Федоровичу Романову,
який перебував в І(патіївському) монастирі), про обрання його на царство» [18,
том 10, с. 390].
Московська православна церква в 1613 році стала тією силою,
яка стабілізувала і забезпечила збереження татаро–монгольської державності в
Московії. Не будемо повторно цитувати професора В. Г. Вернадського.
4. Представник нової династії роду Кобили — Петро І зробив
усе максимально можливе для свого часу, щоб почати масовану державну
фальсифікацію історії свого народу. Він уперше видав укази, якими звелів
вилучити у підкорених народів усі писемні національні пам’ятки: літописи,
хронографи, хроніки, синопсиси, писемні перекази, давні історичні записи,
стародавні церковні документи і навіть звичайні архіви. Геть–чисто все!
Особливо це стосувалося України–Русі. Як підтвердив у своїх листах митрополит
Ростовський Дмитро (Д. Туптало), ці зачистки почалися з 1701 року.
Петро І вперше масово завіз з Європи освічених у різних
галузях знань людей: від військових спеціалістів до фахових істориків. Не
будемо перелічувати десятки, тисячі прізвищ цих фахівців. Характерно, що кожен
іноземець, заступаючи на державну службу в Московії, давав клятву про
нерозголошення державної таємниці і зобов’язувався ніколи не залишати
Московську державу.
Послухайте: «Після повернення з Сибіру Міллер… отримав
офіційну посаду історіографа… При вступі на службу йому довелося дати… підписку
про нерозголошення державної таємниці. Про це повідомляє Шлецер: “Міллер
говорив про державні таємниці, які довелося б знати, якщо зайнятися
опрацюванням російської історії: але ці таємниці довіряють тільки тому, хто на
все життя записується на російську службу… Тоді я ще не знав, що Міллер сам
припустився подібної помилки… і позбавив себе… відставки”» .
Подумайте, шановні читачі: які можуть існувати державні
таємниці при «опрацюванні російської історії» давніх часів? У будь–якій
цивілізованій європейській країні через 30–50 років розсекречуються всі архіви.
Дуже боїться Російська імперія правди про своє минуле.Смертельно боїться!

Чтобы жить и дышать,
И любить, и мечтать,
Пусть меня не оставит Надежда!

Сообщение отредактировал Irinaya - Воскресенье, 11.05.2014, 14:12

Дата: Воскресенье, 11.05.2014, 14:02 | Сообщение # 47

Генералиссимус

Группа: Проверенные

Сообщений: 4531

Статус: Offline

25 лютого 1711 року в Кремлі відбулася велична церемонія… В
Соборі Петро І урочисто проголосив «священну війну проти ворогів Христових».
Перед Московією постало грандіозне завдання: об’єднати всі православні держави
під егідою «третього Риму» — Москви. Спочатку передбачалося розгромити Кримське
ханство та Оттоманську Порту (Туреччину), приєднати до Московії Молдавію,
Валахію (Румунію) та Болгарію, захопити Константинополь, «щоби нащадки поганого
Магомета були вигнані до себе на батьківщину, в піски і пустелі аравійські»
[80, с. 401–408]. Для здійснення «великого завдання» в червні 1711 року почався
знаменитий Прутський похід Петра І. Похід московського царя на Константинополь
у 1711 році закінчився повним розгромом і капітуляцією армії, вивішуванням
білого прапора.
Петру І від імені Московії довелося підписати Шертну
(Клятвену) грамоту кримському ханові. Він вкотре визнав свою васальну
залежність від нащадків роду Чингісидів. І, зауважте, Петро І, тріумфально
завершивши в 1721 році війну зі Швецією, з диким страхом оминав Кримське
ханство і володіння Оттоманської імперії до кінця своїх днів. Цього ж правила
дотримувалася і його дружина — імператриця Катерина І. Вони пам’ятали Прутський
похід.
Після жорстокої поразки 1711 року, коли кримський хан і
візир Порти особисто нагадали московському цареві, що його країна не має
абсолютно ніякого права на землі Русі (Козакії), і Петро І погодився з цією
незаперечною істиною, зобов’язавшись звільнити всі землі України, перед царем і
його найближчим оточенням постало завдання терміново обґрунтувати своє так
зване право на спадок Київської Русі.
Ось навіщо, чи то відразу ж в 1711, чи то в 1716 році, за
особистим наказом московського царя «знімається копія» так званого
Кенігсбергського (Радзивилівського) літопису. Як то кажуть, знадобилося — і
«знайшли»!
Не будемо уточнювати, в якому році і чому копію зроблено в
Кенігсберзі. Російська Академія наук стверджує, що це відбулося в 1716 році.
Академіки—розумні люди, вони чітко усвідомлювали необхідність змістити дату
«зняття копії» якомога далі від 1711 року. Інакше «копіювання» перетворювалося
на звичайний фарс.
Таким чином з’явилася вказівка Петра І, в якому напрямі
проводити фальсифікацію літописів. Саме об’єднанням давнього літописання
Київського і Московського князівств обґрунтовувалася єдність слов’янських і
фінських земель.
У перші роки початку XVIII століття не мала значення
наявність у «копіях» «виразних слідів західноєвропейського впливу; так, ми
знайдемо тут… західні середньовічні черевики, західні головні убори та чепчики
у жінок; одяг князів (ростово–суздальських. — В. Б. ) виглядає як своєрідна західна далматика;жінки часто–густо одягнені в західні… сукні — вузькі в талії, що тягнуться по
підлозі, які вони — теж за західною модою — ледь піднімають спереду, щоб не
наступити при ході…» [20, с. 2].
Головним було — показати існування літопису. Бо доступ до
«копії» — фальшивки Петра І, як і до самого «оригіналу», був закритий.
Однак зверніть увагу: саме Петрова фальшивка стала наріжним
каменем усіх так званих «загальноросійських літописних зводів».
І цілком обґрунтовано російський академік О. О. Шахматов
зробив висновок стосовно фальсифікації:
«Я заперечую саму можливість того, що Нестор знав літописну
оповідь в тому її вигляді, в якому вона дійшла до нас…» [27, с. 64].
Прошу не забувати: жоден російський вчений за попередні сто
років не заперечив фундаментальний висновок О. О. Шахматова.

Чтобы жить и дышать,
И любить, и мечтать,
Пусть меня не оставит Надежда!

Сообщение отредактировал Irinaya - Воскресенье, 11.05.2014, 14:16

Дата: Воскресенье, 11.05.2014, 14:03 | Сообщение # 48

Генералиссимус

Группа: Проверенные

Сообщений: 4531

Статус: Offline

А ось тут криється основна причина всіх Кримських воєн (вірніше необхідності завоювання Криму). Ціль завоювання Криму - вилучити та знищити документи васальної підданості Петра І кримським ханам Гіреям!!!)

5. У 1736 році несподівано для європейських держав
імператриця Анна Іоанівна почала військові дії проти Кримського ханства —
васала Оттоманської Порти.
Існував таємний заповіт Петра І про необхідність «зачистити»
кримські архівні документи, які бережуть правду про Московію від XIII століття
(швидше за все, з часів хана Батия). В них і була остання Клятвена грамота,
дана Петром І кримському ханові, та оригінал або копія Акта про капітуляцію
армії московитів у 1711 році. Цілком очевидно, що ця причина була дуже вагомою
для організації воєнної кампанії з боку Московії. Однак не лише вона.
Ще 22 жовтня 1721 року, «під час урочистої церемонії з
приводу Ніштадтського миру, канцлер Г. І. Головкін від імені Сенату звернувся
до Петра з проханням… прийняти титул «Батька Вітчизни, Петра Великого,Імператора Всеросійського» [87, с. 395].
Звичайно, Петро І прийняв титул імператора. Московію тимсамим указом оголосили Російською імперією, а московитів — росіянами. Всевідбулося, як у звичайному анекдоті. Але не все так просто було на міжнародній
арені. Європейські країни не бажали визнавати Московію Російською імперією, амосковитів — великоросами. Послухаємо самих московитів:
«Про бажаність офіційного визнання нового титулу поставили
до відома всіх іноземних послів та резидентів у Петербурзі. Відразу виступила з
визнанням тільки Пруссія. Голландія визнала Петра імператором в 1722 році.
Данія — в 1723. Щоправда, інших визнань Петро за життя не дочекався… Така
картина служила відображенням попередньої тенденції — протидіяти піднесенню
Росії» [87, с. 396–397].
Не мали бажання провідні країни Європи — Австрія, Англія,
Франція, Польща, Оттоманська Порта, Швеція, Іспанія та інші — визнавати
Московію Російською імперією. Навіть більше — Оттоманська імперія і кримський
хан, посилаючись на договір про мир 1713 року (укладений після Прутської
поразки), вимагали від Московії виведення всіх її військ з території України та
виплати данини Кримському ханству.
Відчуття загрози від того, що насувається ганьба,
підштовхнуло імператрицю Анну Іоанівну на кримські авантюри 1736 і 1737 років.
Честь царської династії та її секрети доводилося захищати силою зброї.
Парадокс історії! Навіть дипломати–московити майже відкритим
текстом визнали цей велетенський облудний парадокс. Послухаймо:
«Прикладом можуть служити заходи російської дипломатії у
зв’язку з укладенням Белградського договору 1739 року, який вважається
найневдалішим за всю історію російської дипломатії, оскільки плоди війни з
Туреччиною, задля яких поклали 100 тисяч солдатів, упустили зі злочинною
легкістю» [87, с. 428].
Московити чесно визнали: під час війни 1736–1739 років вони
«ні за цапову душу» поклали трупами понад 100 тисяч солдатів. Хоча, слід
визнати, що покривати землю сотнями тисяч трупів для російських правителів не
дивина віддавна.

Чтобы жить и дышать,
И любить, и мечтать,
Пусть меня не оставит Надежда!

Сообщение отредактировал Irinaya - Воскресенье, 11.05.2014, 14:22

Дата: Воскресенье, 11.05.2014, 14:25 | Сообщение # 49

Генералиссимус

Группа: Проверенные

Сообщений: 4531

Статус: Offline

6. Про діяльність Єлизавети Петрівни (1741–1761) на поприщі
фальсифікації російської історії говорити не станемо. Імператриця не була
настільки розумною, щоб займатися цим питанням. Проте її оточення та інстинкт
самозбереження штовхали Єлизавету тим же шляхом фальсифікації, тим більше, що
до цієї праці було залучено Академію наук імперії. У березні 1753 р. Єлизавета
Петрівна запропонувала М. В. Ломоносову написати «історію Російську»,
що той особисто засвідчив «в представленні до канцелярії Академії наук 12
березня 1757 р.,…що в березні 1753 р. чув наймилостивіше повеління…, щоб я
доклав старань своїх до написання Російської історії» [19, с. 574].
Не будемо повторювати розповідь про те, як праця патріота
Московії М. В. Ломоносова зазнала цензури і була переполовинена.
Тільки після уважного її вивчення Катерина II дозволила видати в 1766 році
першу половину книги М. В. Ломоносова «Стародавня Російська історія
від початку Російського народу до смерті великого Князя Ярослава Першого, або
до 1054 року» [88, с. 1–140].
Друга половина книги «Михайли Васильовича» світ не побачила,
хоча була доведена до «великого князя Івана Васильовича, коли Росія зовсім
звільнилася від татарського поневолення» [19, с. 576].
На початках (у тридцяті–шестидесяті роки XVIII століття)
дозволялося друкувати лише ті історичні твори, які строго відповідали Петровому
Кенігсберзькому літопису. І тільки! Всі інші думки, викладені в рукописах, тут
же вилучали і здебільшого знищували. Щодо цього дуже характерний приклад
дисертації Г. Ф. Міллера «Походження імені і народу Російського», яку
обговорювали на 29–ти засіданнях Академії наук від 28 жовтня 1749 року до 8
березня 1750 року. Г. Ф. Міллер у своїй дисертації спростовував масу московських
«байок, здогадів і вигадок», пропонуючи виключити їх з історичної доказової
бази. У відповідь на один із закидів М. В. Ломоносова
Г. Ф. Міллер писав: «Щоб показати схожість назви русів з назвою
роксоланів, противник (Ломоносов. — В. Б .) пропонує нам слово«россіани», яким зараз люблять називати себе руські… Саме слово «россіани»
виникло і ввійшло в обіг надто недавно, щоб служити тут доказом. У стародавніх
книгах та письмових пам’ятках воно не трапляється» .
До речі, Ломоносов, крім цієї історичної брехні, у своїй
суперечці з Міллером використовував багато інших вигадок. Просто дивуєшся,
читаючи елементарні нісенітниці в його книзі «Короткий Російський літопис з
родоводом. Твір Михайла Ломоносова», видання 1760 року. Послухаймо для прикладу
лише один його «шедевр»: «Слов’яни і Чудь по–нашому, Сармати і Скіфи за
зовнішніми письменниками, були стародавніми мешканцями в Росії. Єдинорідність
Слов’ян із Сарматами, Чуді зі Скіфами… незаперечна».
Така бездоказова нісенітниця виходила від «геніального
російського вченого». Не стану наводити десятки подібних «шедеврів» Ломоносова.
Але повернімося до дисертації Г. Ф. Міллера. Ось
яке рішення прийняли М. В. Ломоносов зі своїми прибічниками після
консультації з імператрицею Єлизаветою Петрівною:
«…24 вересня 1750 р. Канцелярія надіслала Професорському
зібранню указ про знищення дисертації Міллера, «оскільки вона упереджена щодо
Росії» [19, с. 530].
Як бачимо, у російській історичній науці перемогли «байки,
здогади та вигадки», бо вони «не упереджені до Росії».
І так було у всі часи.

Чтобы жить и дышать,
И любить, и мечтать,
Пусть меня не оставит Надежда!

Сообщение отредактировал Irinaya - Воскресенье, 11.05.2014, 14:28

Дата: Воскресенье, 11.05.2014, 14:30 | Сообщение # 50

Генералиссимус

Группа: Проверенные

Сообщений: 4531

Статус: Offline

7. У нашому дослідженні вже не раз ішлося про те, що основну
роботу з фальсифікації російської історичної науки виконала імператриця
Катерина II. І це цілком природно. Адже її попередники тільки шукали і вказували
шляхи фальсифікації, а при Катерині II виконано весь комплекс цих робіт. Було
створено «Комісію для складання записок про стародавню історію, переважно
Росії», було «знайдено» сотні так званих «загальноросійських літописних
зводів», було остаточно «зачищено» від давніх національних літописів усю землю
імперії, було вилучено, вивезено і засекречено архівні матеріали всіх народів.
І, врешті, в імперії було запроваджено потрійну цензуру на будь–який друкований
матеріал. А люди, які мали доступ до архівних матеріалів, були змушені давати
владі клятви про нерозголошення таємних документів. Згадайте листування А.
Шлецера з Г. Міллером або Г. Міллера з А. Олсуф’євим — секретарем імператриці.
Оскільки діяльність Катерини II якнайповніше висвітлена в
нашій книзі, то повторюватися не буду. Хочу звернути увагу читачів на ті
історичні матеріали, які, без сумніву, з’явилися в катерининські часи.
Зупинимося лише на найпомітніших.
Патріарший список (Никонівський літопис) (1767–1792). Знаючи, що в Московській православній церквіза багато століть назбиралося чимало церковного та історичного матеріалу, і
розуміючи, що за ним встежити практично неможливо, навіть якщо вести постійний
облік і час від часу вилучати у схови, Катерина II вирішила весь матеріал
відредагувати й узаконити. При цьому не варто забувати, що вона знала про
існування і «Книги Ступеневої Царського родоводу», і «Особового літописного
зводу», і «Царственої книги». Навіть більше, весь цей матеріал був у її власних
руках, хоч і не весь вона редагувала.
1767 року Катерина II створила редакційну раду для видання
«Патріаршого списку», куди увійшли митрополит і все той же
Г. Ф. Міллер — він на той час був ще «розумним».
Книгу редагували настільки ретельно, що її 8 томів виходили
з 1767 до 1792 року, понад 25 років.
«Н(иконівський) л(ітопис) становить собою велетенську
компіляцію, створену на основі використання багатьох, у т. ч. і не
збережених до нашого часу, джерел. Укладачі Н(иконівського) л(ітопису) піддали
наявні у них іст(оричні) матеріали знач(ній) редакційній обробці і створили
концепцію, згідно з якою керівна роль у створенні Рос(ійської) д(ержави)
належала моск(овським) князям, що діяли в союзі з церквою» [18, том 18, с. 15].
Слово «компіляція» в перекладі з латинської означає
«крадіжка, грабіж».
Російська історична наука намагається переконати весь світ,
що подібний грабунок стався в часи Патріарха Никона, у другій половині XVII
століття. Але це звичайна московська байка. Бо книга вперше побачила світ у
катерининський час, коли й була узаконена як «Патріарший список» літопису. Никон ніколи не був прихильником ідеї,«згідно з якою керівна роль в утворенні Російської держави належала московським
князям», оскільки підтримував ідею «священство вище за царство» і «намагався
протиставити владу патріарха владі царя» [18, том 18, с. 15].
До речі, Никон (1605–1681) був абсолютно неосвіченим
селюком, походив з мордви, але, виявляється, досконало знав історію Московії,
Золотої Орди, Київської Русі, Візантійської і Римської імперій тощо.
Звичайна московська брехня!
Ідею, «згідно з якою керівна роль в утворенні Російської
держави належала московським князям», сповідувала імператриця Катерина II та її
оточення.
«Записки стосовно Російської історії» (1783–1784). Під час праці над своїм першимсписком—Патріаршим літописом, Катерина II вперше відчула весь грандіозний масив
матеріалу, який необхідно було осмислити, переробити і подати російському та
світовому читачеві в потрібному трактуванні й інтерпретації. Ось чому,
паралельно з роботою над Патріаршим списком літопису, в 1783–1784 роках у
Санкт–Петербурзі, в «Собеседнике Российского Слова» вона видала «Записки
стосовно Російської історії», де дуже чітко і послідовно виклала свою
(державну) концепцію російської історії.
«Записки» — це не літопис, не виклад матеріалу, а бачення
матеріалу і стиль його подання в літописах. Простіше кажучи, це — вказівки, як
трактувати історію Московської держави.
«Записки» складалися як для внутрішнього, так і для
зовнішнього вжитку. Вони наводили стрижневі історичні факти і давали їм
катерининське (тобто державне) тлумачення. Кожному зрозуміло, що інші
трактування історичних подій після виходу «Записок стосовно Російської історії»
в 1783–1784 роках заборонялися.
А далі — пішло–поїхало. Не стану перелічувати всі
«загальноросійські літописні зводи», знайдені в катерининські часи. Все
підганялося під російську імперську потребу. Фальсифікували настільки, що
згодом видатний академік О. О. Шахматов навіть змушений був визнати
повну невідповідність первинного тексту тому текстові «Повісті минулих літ»,
який дійшов до нас.

Чтобы жить и дышать,
И любить, и мечтать,
Пусть меня не оставит Надежда!

Дата: Воскресенье, 11.05.2014, 14:34 | Сообщение # 51

Генералиссимус

Группа: Проверенные

Сообщений: 4531

Статус: Offline

Мені здається, що сам факт втручання людини в геніальний
твір свідчить про несприйняття нею цього твору, про величезну підлість людини.
Перед нами картина злочину панівної верхівки Російськоїімперії.
Я не знаю країни на світі, де подібні злочини держава брала
б під свій захист, а сама облуда ставала домінантною в державній ідеології.
Однак цікаво, що історична брехня була догматом і для царської влади, і для
комуністів–більшовиків, і для так званих демократів. Парадокс світової історії!
Згадаймо: панівна комуністична ідеологія в Російській
імперії зуміла протриматися тільки 74 роки, фашистська панівна ідеологія в
Італії та Німеччині протрималася 20 років, а ідеологія полпотівского комунізму
проіснувала лише кілька років.
Однак московська ідеологія «третього Риму» та нав’язування
народам «щастя» в російській інтерпретації, під які підганялося все і вся,
домінують у московитів донині. Згадайте хоча б «примушування до миру Грузії».
Сьогодні в ідеології московської влади змішалося докупи геть усе. І навіть
комунізм з фашизмом поріднилися в їхніх головах. Послухайте будь–якого
московського ура–патріота — і переконаєтеся в цьому.
Адже недарма справжній патріот сьогоднішньої демократичної
Росії академік Юрій Афанасьєв дав таку характеристику теперішній країні:
«Те, що я скажу зараз, не прийнято говорити на наукових
конференціях. «Реал–політік» — це політкоректність, якої дотримується більшістькраїн Західної Європи, — призводить до ситуації, приблизно співмірної з тією,
що була з гітлерівською Німеччиною в 30–ті роки. Такою сьогодні є Росія.
Принаймні вона рухається цим шляхом. Слід сказати, що «реал–політік» зародиласяне нині, вона існувала і в 30–ті роки. Про Радянський Союз у ті роки зовсім не
говорили такими словами, як про фашистську Німеччину. Відомо, до чого це
призвело. Сьогодні історія повторюється. Ні в кого немає ні мужності, ні
бажання сказати це» .
Чудові слова сказав справжній патріот Росії, великий історик
сучасності.
Основною причиною, яка постійно підштовхує Росію чи то до
комунізму, чи то до фашизму, чи то до звичайного бандитизму, є брехня від самих
початків. Не можна жити брехнею!
На науковій конференції «Геополітика, примирення і пам’ять»
у своїй доповіді «Про нездоланне минуле Росії» академік підкреслив, що «і в
теперішній час у країні повністю затребувана стара історична облуда».
Навіть «на обмеженому просторі університету» читати лекції з
російської історії «на підставі логіки і фактів… із залученням останніх
здобутків історичної науки не тільки російської, а й світової» — йому не
вдалося. Влада не дозволила.
Навіщо я про те нагадую?
Здавалось би, нами це питання пройдене.
Але ніхто не має права забувати — з чого в Німеччиніпочинався фашизм. Саме так! З незадоволених амбіцій, з приниженоїсамосвідомості, заснованої на історичній брехні.
А ця історична облуда та історичний бандитизм супроводжують
московську владу не одну сотню років.

Чтобы жить и дышать,
И любить, и мечтать,
Пусть меня не оставит Надежда!

Дата: Четверг, 15.05.2014, 10:27 | Сообщение # 52

Генералиссимус

Группа: Проверенные

Сообщений: 5383

Статус: Offline

История Украины сегодня (взгляд со стороны)

Ответ Евгению Гришковцу 17:27 Элина Слободянюк

Ваши размышления о российской и украинской «неевропейскости» и «неразрывности» наших народов побудили меня
оглянуться на историю своей страны и заглянуть внутрь себя. Евгений (можно, я буду обращаться к Вам по-европейски —без отчества?), Ваши размышления о российской и украинской «неевропейскости» и «неразрывности»
наших народов побудили меня оглянуться на историю своей страны и заглянуть внутрь
себя. И вот что я обнаружила…
Когдав XI веке дочь киевского князяЯрослава Мудрого Анна покинула златоверхий Киев… Нет-нет, не пугайтесь, не
стану язвить — мол, в те времена на месте Москвы медведи в чащах резвились — я о
другом. Итак, когда Анна, ставшая супругой короля Генриха I и королевой Франции, прибыла в Париж,то была шокирована немытостью и невежеством французской знати. Да и сама французская
столица на фоне процветающего Киева показалась ей антисанитарной трущобой…
Апотом Киев накрыла «атомная бомба» XIII века по имени Батый… И в считаные
недели наше протогосударство из субъекта европейской политики деградировало до
состояния объекта. Наш народ на столетия оказался лишенным собственной
государственности (впрочем, случай не редкий в мировой истории). Как территория
мы оказывались частью то одного, то другого государственного образования, нас постоянно
раздирали на куски. И эти куски никак не могли срастись в одно целое.
В отличие от Европы у нас не было рыцарскогосословия. Однако любой мужчина мог выбрать для себя свободу и «рвануть» в
казаки. Так делал каждый десятый (правда, не каждый «рванувшийся» до свободы
доживал). Остальные девять, которымнехватало смелости, оставались «гречкосиями», но у них всегда была эта
гипотетическая возможность рвануть к СВОБОДЕ. Это была ценность — пусть
недостижимая, но желанная. Возможно, наши мужчины редко боролись за свободу, но
часто ею грезили.
Козаки — рыцари, но не в европейском смысле. В Европе это былвопрос крови, у нас — собственного выбора. Хотите возразить, что казаки были не
столько рыцарями, сколько разбойниками? Не более чем европейские рыцари. Казацкий тип мышления, отраженный в нашихлегендах, на Майдане пережил реинкарнацию. Я узнавала в мужчинах Майдана все
присущее нашей истории поведенческое многообразие. Там были потомки всех типов казаков
— от благородных идеалистов до адреналиновых авантюристов. (А потомки «гречкосиев»
болели за них, сидя перед телевизорами, и ждали, когда же те для них победят.)
Украинцы не любят власть. И это не нашазаслуга. Просто исторически так сложилось, что у нас столетиями не было
собственной власти. А чужих — русских царей, польских панов, et cetera — не любить легко. Когда же у наспоявлялось некое подобие собственной власти, то она была выборной. А когда гетмана
выбирали, то «для профилактики» били кнутом между лопаток — чтобы корона не
выросла. (Кстати, одна из первых в Европе конституций была написана у нас в
1710 году; да, принять ее не получилось, но оцените красоту попытки…) Поэтому мы искренне не понимаем, как можнообожать президента, даже если бы страна и процветала. Мы традиционно не любим
своих президентов. Не будем любить и будущих. Потому что президентов надо не
любить, а контролировать. И регулярно менять — чтобы корона не выросла. По-вашему, это не европейское мышление? Иразве в нашем подходе можно найти хоть малейшее сходство с российским
восприятием власти?
Украинцыобоих полов не любят феминизм. Прекрасные строки Некрасова — «есть женщины в
русских селеньях...» — нельзя применить к Украине. Потому что в русских
селениях эти женщины «есть», а у нас таких — половина. Нам подавай «черевички,
как у самой царицы» (подробнее о наших женщинах можно прочесть у «русского
писателя и украинского гения» Гоголя). Это в Украине женщина была премьером и
чуть не стала президентом. На что это похоже: на Россию или все-таки Европу?
Украинцыдвуязычны. И второй язык — не обязательно тот, на котором я сейчас пишу. Любой
«вуйко з Карпат» помимо украинского знает еще польский, венгерский или
румынский. Кстати, любой украиноговорящий за два месяца способен освоить
польский.
Да, когда я слушаю Ваши,Евгений, моноспектакли — я во многом узнаю себя, но и в словах Януша
Вишневского обнаруживаю схожести не меньше. Наши с вами (украинцев с
россиянами) общие воспоминания зиждутся на «совковом» прошлом. А общность такого типа легкостирается на протяжении пары поколений (первое из которых уже выросло).
Отношение россиян к Украине — естественное проявление имперского сознания.Типичная реакция жителя метрополии на потерю колонии. Но давайте разграничим общероссийскую и Вашу личнуюреакцию, Евгений. Вы лично действительно неожиданно сильно связаны с нами.
Феномен устного литератора Гришковца сложно объясним в России. А знаете, как
легко объяснить специфику вашего творчества в Украине? Гришковец — русский кобзарь 21 века. «Как причудливо тасуется колода!». Вот так неожиданно проявляются Вашиукраинские гены, кобзарь Гришковец…
Мне кажется,Евгений, Вы чуть лукавите, когда пишите: «со всей ясностью понял, что я не
европеец». Вы не сами к этому пришли, Вам подсказали. Нет, не в Калининграде.
На родине немецкого философа Канта от Европы остались только камни… Возможно,
подсказали даже не Вам лично, а кому-то из друзей, относящихся к 20% населения
России, которые бывают за границей. Их холодно обслужили во французском ресторане?
Отвернулись в немецкой пивной? Фыркнули в польской кавярне? Даже за большие русские деньгиевропейцы умеют обслужить вежливо, но холодно… И Вы это «похолодание» отрефлексировали
чисто по-человечески: осознали себя не европейцем. Только это не повод и нас
«одним миром мазать».
Когда вы говорите, что вУкраине воруют так же, как и в России, то льстите нашей власти.Когда наша власть попыталась «донаглеть» до уровня вашей, то мы ее тот час снесли. Теперьпо поводу нашей с вами «неразрывности». Общая граница в две тысячи километров — сильный аргумент в ее пользу. Но территориальная близость негарантирует ментальной. Честно признаться,в последние месяцы возникает желание построить между нашими странами китайскую
стену и опустить железный занавес…
Конечно,случай сожжения Ваших книг (слава богу, единичный) — акт вандализма. Иногда людям кажется, что можноослабить собственную боль, причинив ее другому… Возможно, Вам будет легче
простить бывшего почитателя, вспомнив о том, как многие евреи после Второй мировой
войны ненавидели музыку Вагнера.
Отказываться от языкавеликой русской литературы — слишком большая честь для Путина. И это так же
глупо, как отказываться от великой немецкой философии только потому, что
немецкий — язык Гитлера.
Пройдетвремя (надеюсь, недолгое), и русский кобзарь Гришковец опять будет радовать
украинского зрителя. Но, какточно подметила представительница постсоветского поколения Украины, «никогда мы
не будем братьями, ни по Родине, ни по матери…»

Дата: Пятница, 16.05.2014, 16:36 | Сообщение # 53

Подполковник

Группа: Проверенные

Сообщений: 223

Статус: Offline

Прикрепления: 1575947.jpg (22.6 Kb)

Дата: Пятница, 16.05.2014, 16:58 | Сообщение # 54

Подполковник

Группа: Проверенные

Сообщений: 223

Статус: Offline

Как Московия украла историю КиевскойРуси-Украины (доклад доктора исторических наук)ДокладЯрослава Дашкевича "ЯК МОСКОВІЯ ПРИВЛАСНИЛА ІСТОРІЮ КИЇВСЬКОЇ РУСІ"
(2008 г.)
Создавая свое украинское государство, украинцы должны пересмотретьи уточнить свою историю, основываясь на правде, достоверных фактах и
исторических событиях. Находясь на протяжении веков под властью завоевателей,
украинцы фактически были лишены возможности влияния на формирование
национального сознания и развитие истории, в результате чего история Украины
написана преимущественно в угоду этим завоевателям. Особо не выясненным
является вопрос о претензиях и притязаниях Московии, а в дальнейшем России, на
историческое наследие Киевской Руси.Вромане-исследовании В. Белинского (Страна Моксель или Московия / / Киев:
Издательство им. Елены Телиги, 2008, 2009, в трех книгах) сообщаются факты,
взятые из исторических источников (преимущественно российских), что
свидетельствуют о коренном искажение истории Российской империи , направленном
на создание исторической мифологии о том, что Московия и Киевская Русь имеют
общие исторические корни, Московия имеет «наследственные права» на Русь.Обычноемошенничество московитов, присвоивших себе прошлое Великого Киевского княжества
и его народа, нанесло страшный удар по украинскому этносу. Теперь задача
состоит в том, чтобы на основе правдивых фактов, раскрыть лживость и
аморальность московской мифологии.Рассмотрим основные вопросы этой проблемы.Московские, а позднее русские царипонимали, что без великого прошлого невозможно создать великую нацию, великую
империю. Для этого нужно было украсить свое историческое прошлое и даже
присвоить чужое. Поэтому московскими царями, начиная с Ивана IV (Грозного)
(1533-1584), была поставлена задача присвоить историю КиевскойРуси, ее славное прошлое и создать официальную мифологию Российской империи.На это можно было бы не обращатьвнимания, если бы эта мифология не затрагивала коренных интересов Украины, не
был направлена на полное уничтожение Украины - ееистории, языка, культуры. Время показало, что российские импершовинисты делали
и делают все возможное для реализации этой задачи.Напротяжении веков, особенно с началом XVI в. в головы людей внушали и внушают,
что Российское государство и российский народ берут начало от великого
княжества Киевского; что Киевская Русь - колыбель трех братских народов -
русского, украинского и белорусского; что россияне по закону «старшебратства»
имеют право на наследие Киевской Руси. Этой жалкой ложью до сих пор пользуется
российская историография и государственные деятели России, а также «пятая
колонна» в Украине, в которую входят коммунисты и почти все регионалы в
Верховной Раде.Известночто:-Во время существования государства Киевской Руси о Московском государстве не
было ни одного упоминания. Известно, что Московское княжество, как улус Золотой
Орды, основан ханом Менгу-Тимуром только в 1277 году. К этому времени Киевская
Русь уже существовала более 300 лет;[img]file:///C:/WINDOWS/TEMP/msohtml1/01/clip_image002.jpg[/img]
- Нет никаких фактов о связи Киевской Руси с финским этносом земли «Моксель» и
позже Московским княжеством с княжествами земель Киевской Руси до XVI в. В то
время, как в 988 году состоялось крещение государства Киевской Руси, финские
племена земли «Моксель» находились в полудиком состоянии.Какможно говорить о каком-то «старшем брате», когда этот «старший брат» появился
на свет несколько веков позднее русичей-украинцев. Он не имеет никакого
морального права называть себя «старшим братом», диктовать человечеству правила
существования, насаждать свою культуру, язык, мировосприятия.Известно, что к концу XV в. несуществовало русского государства, не было старшего брата «великорусского» и
русского народа, а была Суздальская земля - земля Моксель, а позже Московскоекняжество, входившее в состав Золотой Орды - державы Чингизидов. С конца XIII
до начала XVIII в. народ этой земли называли московитами. Московские историки
обходят молчанием вопрос о своем национальном происхождении.Московиты, великороссы - кто они?Московиты. В IX-XII вв. большой край отТулы, Рязани и нынешней Московской области, меря, весь, мокша, чудь, мордва,
мари и другие - все это народ «моксель». Эти племена стали впоследствии основой
народа, прозвавшего себя «великороссы».[img]file:///C:/WINDOWS/TEMP/msohtml1/01/clip_image003.jpg[/img]В 1137 г.на эти земли пришел младший сын киевского князя Мономаха - Юрий Долгорукий,
который остался без княжеского стола в Киевском княжестве. Юрий Долгорукий
начал княжение Рюриковичей на землях «Моксель», возглавив Суздальское княжество.
У него от женщины местного племени родился сын Андрей, которого назвали
«Боголюбским». Рожденный и воспитанный в лесной глуши в среде полудиких финских
племен, князь Андрей порвал все связи с родительской дружиной и со старыми
киевскими обычаями.[img]file:///C:/WINDOWS/TEMP/msohtml1/01/clip_image004.jpg[/img]В 1169 г.Андрей Боголюбский захватил и разрушил Киев: пришел как варвар, который не
чувствовал никакого родства со славянской святыней – Киевом.Закороткое время (50-80 лет) в каждое финское поселение был посажен князь из
Рюриковичей, уроженец от матери-мерянки, муромчанки, мокшанки ... Так появились
на земле «Моксель» княжества: Владимирское, Рязанское, Тверское и другие.Вэто время на земле «Моксель» начинают проникать отдельные миссионеры по
распространению христианства. О массовом «перетекания» славян с Приднепровья на
землю «Моксель», как это утверждают московские историки, не может идти никакой
речи. Для чего славянам с плодородных земель Приднепровья идти через
непроходимые чащи и болота тысячи километров в неизвестную полудикую глушь?Набазе христианства на земле «Моксель» начинает формироваться речь, которая со
временем стала русской.КXII в. на землях «Моксель» проживали только финские племена. Это подтверждают
археологические раскопки А. С. Уварова («Меряне и их быт по курганным
раскопкам», 1872 - 215 с.). В 7729 раскопанных курганах не обнаружено ни
славянского захоронения.Антропологическиеисследования А. П. Богданова и Ф. К. Вовка, проводившие изучение человеческих
черепов, подтверждают отличные особенности финского и славянского этносов.В 1237 г. на Суздальскую землюпришли татаро-монголы. Все, кто склонял голову, целовал сапог хана и принимал
его подданство, оставались живыми и невредимыми, кто не хотел покориться -
уничтожались. Владимирские князья Юрий и Ярослав Всеволодовичи покорились хану
Батыю. Таким образом, земля «Моксель» вошла в состав Золотой Орды империи
Чингизидов и ее военная сила

Дата: Пятница, 16.05.2014, 16:59 | Сообщение # 55

Подполковник

Группа: Проверенные

Сообщений: 223

Статус: Offline

продовження
влиласьв военные силы империи. Возглавлял военную дружину земли «Моксель» в составе
войска хана Батыя владимирский князь Юрий Всеволодович. Факт формирования в
1238 военной дружины из финских племен, которые использовались Батыем в
завоевательных походах на Европу в 1240-1242 гг, является прямым
доказательством установления власти хана в Ростово-Суздальской земле.[img]file:///C:/WINDOWS/TEMP/msohtml1/01/clip_image002.jpg[/img]На период военного похода Юрия Всеволодовича наВладимирское княжество был посажен младший брат Юрия - Ярослав Всеволодович,
который отдал хану Батыю своего восьмилетнего сына Александра Ярославича в
аманаты (то есть заложники). Пробыв в Орде у Батыя с 1238 до 1252 г. Александр, названныйи прославленный русскими историками как Невский, усвоил весь строй и обычаи
Золотой Орды стал андом (кровным братом) сына Батыя Сартака, женился на дочери
хана Батыя и впоследствии стал верным слугой Золотой Орды, возглавив
Володимирское княжество (1252-1263). Он не участвовал ни в одной серьезной
битве, все победы Александра Невского - жалкая ложь. Князь Александр просто не
мог участвовать в столкновениях на Неве в 1240 г. и на Чудском озере в1242 г.будучи еще ребенком.Следует отметить, чтоуправленческая власть Ростово-суздальских князей была минимальной. Ханом Батыем
для руководства княжеством (улусом) назначался наместник - большой баскак, а на местах - удельные баскаки. Это были полновластныеправители Золотой Орды, которые руководствовались законами Яссы Чингизидов.Ложьюроссийских историков является и то, что суздальские, а позже и московские
князья были независимы от Золотой Орды. Первым правителем княжества (улуса) в
ханской грамоте назван баскак или даруга, а князья считались на втором, а то и на
третьем месте.Ложьюявляется и то, что Москва основана Юрием Долгоруким в 1147. Это миф, который не
имеет доказательного подтверждения. Москва как поселение была основана 1272. В
этом году был проведена третий перепись населения Золотой Орды. При первой
переписи (1237-1238 pp.) и второй (1254-1259 pp.) поселение - Москва не
упоминается.Московия,как княжество, возникшее в 1277 г. по приказу татаро-монгольского хана Менгу-Тимура ибыло обычным улусом Золотой Орды. Первым Московским князем стал Даниил (1277-1303)
(младший сын Александра т.н. «Невского»). От него берет начало династия
московских князей Рюриковичей. В 1319 хан Узбек (об этом говорится в
вышеназванном романе-исследовании В. Белинского) назначил своего брата Кулхана
удельным московским князем, а с 1328 г. - Великим Московским князем. В русской историческойлитературе названный, как «Калита», Хан Узбек, приняв ислам, уничтожил почти
всех князей Рюриковичей. В 1319-1328 pp. прошла смена династии Рюриковичей на
династию Чингизидов в Московском улусе Золотой Орды. А 1598 в Московии
прервалась династия рода Чингисхана, которая началась от князя Ивана Калиты
(Кулхана). То есть около 270 лет Москвой правили чистые Чингизиды.Новаядинастия Романовых (Кобылиных) в 1613 обязалась свято хранить древние традиции
и принесла клятву на верность старой династии Чингизидов.Московскаяправославная церковь в 1613 г.стала стабилизирующей силой, которая обеспечивала хранение татаро-монгольской
государственности в Московии.Изприведенных данных видно, что Московия является прямой наследницей Золотой Орды
государства Чингизидов, то есть, на самом деле татаро-монголы были «крестными
отцами» московской государственности. Московское княжество (а с 1547 г. царство) не имелоникаких связей в XVI в. с княжествами земель Киевской Руси.Великороссы. Племя великороссов или русскийнарод, как он сегодня называется, появилось около XV-XVII вв. среди финских
племен: мурома, мере, веси и др.. Тогда появляется его история. Нет истории
великороссов на земле Киевской! История великороссов начинается с «Залещанськои
земли», с Московии, которые никогда не были Русью. Татаро-монголы, пришедшие на
эти земли, внесли значительный вклад в формирование «великороссов». На
психологию великорусскую наложили отпечаток заимствования татаро-монгольского
инстинкта завоевателя, деспота, у которого основная цель - мировое господство.Так в XVI в. сформировался типчеловека-завоевателя, страшного в своем невежестве, ярости и жестокости. Этим
людям не требовалась европейская культура и письменность, им чужды такие
категории как мораль, честность, стыд, правдивость, человеческое достоинство,
историческая память и т.п.. Значительная часть татаро-монголов в XIII-XVI вв.
влилась в состав великороссов, из них начинают свою родословную более 25%
российского "дворянства". Вот некоторые фамилии татар,которые принесли славу империи: Аракчеев, Бунин, Грибоедов, Державин, Достоевский, Куприн,Плеханов, Салтыков-Щедрин, Тургенев, Шереметьев, Чаадаев и многие другие.Чтобыприсвоить историю Киевской Руси и увековечить эту кражу, великороссам надо было
подавить украинский народ, загнать его в рабство, лишить собственного имени,
уморить голодом и т.д..Украинцев,которые проявились как нация в XI-XII вв., а возможно, и раньше, объявили
«малороссами» и стали преподносить сию версию всему миру. За малейшее
отступление от этой версии людей казнили, уничтожали, ссылали в ГУЛАГ.
Советский период был особенно жестоким. За то время Украина потеряла более 25
миллионов своих сыновей и дочерей, погибших в войнах за интересы России, во
время коллективизации, в ссылках и застенках.Так«старший брат», «великоросс» заставлял жить «младшего брата», «малороссов» в
жестоких «объятиях любви».СОЗДАНИЕ ИСТОРИЧЕСКОЙ МИФОЛОГИИ РОССИЙСКОЙ ДЕРЖАВЫЕщево времена княжения Василия III (1505-1533) в Московии зародилась идея величия,
которую высказал представитель Московского православия монах Филофей: «Два Рима
пали, а третий стоит, а четвертому не быть». С тех пор у русских зарождается
мысль всемогущества и «богоизбранности», что «Москва - третий и последний Рим».
Эти мысли распространялись и утверждались в Московии. Сколько крови было
пролито московскими князьями, а позже - царями ради этой идеи-бреда.Вцарствование Ивана IV (Грозного) притязания Московии на наследство не только
Киевской Руси, а и Византийской империи усиливаются. Так, по преданию, шапка
Мономаха, якобы подаренная киевскому князю Владимиру Мономаху его дедом -
базилевсом Константином IX, считалась символом передачи власти Византией
Киевской Руси. Учитывая то, что первым Суздальским князем был шестой сын
Владимира Мономаха Юрий Долгорукий, то наличие в Московии этой шапки является
«доказательством» наследственных прав московских правителей не только на
Киевский великокняжеский престол, а и на наследство бывшей Византийской
империи. Далее был составлено ложное завещание Владимира Мономаха о передаче
«наследственных прав» сыну Мономаха Юрию Долгорукому, покорителю так называемой
«Залещанськои» земли. Все это было выдумкой. На самом деле, шапка Мономаха была
золотой Бухарской тюбетейкой, которую Хан Узбек подарил Ивану Калите
(1319-1340), который приспособил эту тюбетейку для своего возвеличивания.
(Логвин Ю. «Кобыла, Калита и тюбетейка «Мономаха» / / Время. - Киев, 1997, 27
марта).ИванIV (Грозный) впервые в 1547г. венчался в церкви с титулом Московского царя, как
«подражатель» греческих и римских императоров. Из 37 подписей, которые скрепили
грамоту, присланную из Константинополя в Москву, 35 оказались поддельными. Так
Иван Грозный стал «наследником византийских императоров». Так узаконилась ложь.Массированнуюгосударственную фальсификацию истории своего народа начал Петр I. Он впервые в 1701 г. издал указ обизъятии у покоренных народов всех письменных национальных памятников:
летописей, хронографов, хроник, древних исторических записей, церковных
документов, архивов и т.д.. Особенно это касалось Украины-Руси.

Дата: Пятница, 16.05.2014, 17:00 | Сообщение # 56

Подполковник

Группа: Проверенные

Сообщений: 223

Статус: Offline

продовження
В1716 г.Петр I «снимает копию» с так называемой Кенигсбергской летописи, где было показано
«объединение» древнего летописания Киевского и Московского княжеств и
обосновывалось единство славянских и финских земель. Однако доступ к
«копии»-фальшивке, как и к самому оригиналу, был закрыт.ЭтаПетрова фальсификация стала основой для дальнейших фальсификаций - написание т.
н. «Общерусских летописных сводов», в которых обосновывалось право Московии на
наследственность Киевской Руси. На основе этих фальсификаций 22 октября 1721г.
Московия объявила себя Российской империей, а московитов - русскими. Так была
украдена у законных наследников Киевской Руси - украинцев историческое название
Русь.Петрзавез из Европы большое количество специалистов, в том числе и
профессионалов-историков, которых привлек к написанию и фальсификации истории
Российского государства.Дляэтого каждый иностранец, поступил на государственную службу, давал присягу о
неразглашении государственной тайны и обязывался никогда не покидать Московское
государство. Возникает вопрос, какие могут быть государственные тайны при
«обработке русской истории» древних времен? В любой цивилизованной европейской
стране после 30-50 лет рассекречивается все архивы. Российская империя очень
боится правды о своем прошлом. Смертельно боится!ПослеПетра I, который превратил Московию в Российское государство, элита Московии
начала задумываться о необходимости создания целостной истории собственного
государства. За это дело тщательно взялась императрица Екатерина II
(1762-1796), не допускавшая мысли о том, что в царском роду она может быть
среди рядовой татаро-монгольской знати. Екатерина II, европейски образованный
человек, ознакомившись с архивными первоисточниками, обратила внимание, что вся
история государства держится на словесной былинной мифологии и не имеет
доказательной базы.Поэтому Екатерина II своимуказом от 4 декабря 1783 создает «Комиссию для составления записок о древней
истории преимущественно России» под руководством и присмотром графа А. П.
Шувалова, в составе 10 выдающихся историков. Основная задача, которая была
поставлена перед комиссией, заключалась втом, чтобы за счет переработок летописей, написания новых летописных сводов и
других фальсификаций обосновать «законность» присвоения Московией исторического
наследия Киевской Руси и создание исторической мифологии государства Российского.
Комиссия работала 10 лет. В 1792 г. «Екатерининская история» увидела свет. Работакомиссии проводилась в следующих направлениях:
- Сбор всех письменных документов (летописей, архивов и т.п.). Эта работа уже
частично было сделано Петром I. Сбор материалов проводился не только из своей
страны, а также из других стран - Польши, Турции и др..;·                    - Изучение, фальсификация, переписывание и уничтожениеисторических материалов. Так были переписаны летописи: «Слово о полку Игореве»,
«Повесть временных лет», «Лаврентьевская летопись» и многие другие. Некоторые
летописи переписывались по несколько раз, а оригиналы уничтожались или
засекречивались.
Так, были засекречены «Скифская история» А. И. Лызлова, изданной в1776 и 1787 гг.., «История Российская с древнейших времен» В. Н. Татищева,
изданная 1747г. В «Скифской истории» А. И. Лызлова указывается, что
жители Московии - это отдельный обособленный самобытный народ, ничего общего не
имеет с Русью (мск), Литвой, поляками и т.д.;·                    - Написание новых «общерусских сводов», которые писались вXVIII в., а подавались так, что они XI, XIII, XIVвв. Все эти своды
проповедовали «общерусскую идею». Это в то время, когда на киевской земле жили
славянские племена (поляне, древляне, северяне и др.)., Которые уже были христианами,
в «Залещанських» землях жили финские племена (мурома, меря, весь, мокша и др.).
, которые находились в полудиком состоянии, и эти племена не имели в истории
ничего общего вплоть до XVI в.;·                    - Для обоснования единства Киевской Руси и финских племенбыли написаны тысячи различных сводов. Все эти своды и летописи, как
указывается в романе-исследовании В. Белинского, есть только в переписанном
виде, и ни одного оригинала. НИ ОДНОГО!!Все это указывает наневероятные по масштабам бесстыдства и наглости фальсификации при создании
истории Государства Российского.Нельзя вечно жить во лжи!Пришло время, чтобы украинскиеисторики написали правдивую историю Украины, которая основывалась бы не на
сфальсифицированных Екатериной II летописях и заново написанных в XVIII веке
«общерусских летописных сводах», а на исторических фактах, зафиксированных в
документах, в частности таких стран, как Польша, Турция, Греция, Иран и др..Люди должны знать правду.Ярослав Дашкевич, доктористорических наук

Edellweiss

Дата: Суббота, 17.05.2014, 02:09 | Сообщение # 57

Генералиссимус

Группа: Администраторы

Сообщений: 18665

Статус: Offline

Iсторикам Центру досліджень визвольного руху передали відкопаний бідон з архівом підпілля ОУН, який пролежав у землі понад 60 років.

Йдеться про 250 документів, більшість із яких — підпільні видання, в тому числі російськомовні листівки до червоноармійців, шахтарів Донбасу, росіян, громадян СРСР, повідомляє прес-служба ЦДВР.

Знайдений архів містить близько 250 документів 2-ої половини 1940-х років.

За словами керівника архіву ЦДВР Андрія Усача, особливий інтерес становлять списки пропагандивних видань українського підпілля із зазначенням, серед кого вони повинні були розповсюджуватись.
"Одні видання призначались для масового поширення, інші — серед окремих категорій населення, приміром, інтелігенції, - розповів Усач. - Деякі видання мають виховний характер, як то "Яким мусить бути український революціонер-націоналіст" або "Вказівки батькам у вихованні дітей".

"Воля народам! Воля людині!"Також у новознайденому архіві виявлено конкретні вказівки стосовно проведення пропагандивної роботи, форми складання звітної документації, списки надісланих для розповсюдження пропагандивних видань із зазначенням їх кількості, фінансові документи, зразок листа до родин комсомольців із закликом не співпрацювати з радянським режимом тощо.
Серед масиву документів є повідомлення про смерть визначних діячів українського визвольного руху Дмитра Клячківського ("Клима Савура") та Якова Бусла ("Київського").
Архів знайшли наприкінці квітня на території приватного аграрного підприємства в селі Піщатинці Шумського району Тернопільської області. За словами істориків, він був поспіхом закопаний підпільниками під час відступу у 1951 році в бідоні, взятому у місцевих селян.

Фото: ЦДВРАндрій Олійник, в родині якого зберігали відомості про цю подію, проводив пошуки архіву впродовж 10 років. Відтепер ці матеріали зберігатимуться у архіві Центру досліджень визвольного руху у Львові.
Андрій Уcач розповів, що більшість знайдених матеріалів перебувають у поганому стані, адже бідон був пошкоджений.
Зараз на документи чекає скурпульозна реставрація, після якої їх відсканують та викладуть для ознайомлення на Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua, де вже у вільному доступі оприлюднено понад 14 000 копій документів.
Нагадаємо, що Електронний архів визвольного руху є спільним проектом ЦДВР, ЛНУ імені Франка та музею "Тюрма на Лонцького".
Раніше Е-архів викладав в інтернет колекції документів, дотичних до:
- "мельниківського" підпілля - так званої ОУН(м);
- щоденникових записів бійців УПА;
- Карпатської України;
- шифрування і кодування документів ОУН;
- Волинської трагедії;
- масових розстрілів в'язнів НКВД улітку 1941 року;
- польського підпілля у Львові 1942-44 років;
- дослідження ідеолога ОУН про фашизм (1946);
- останнього командира УПА Василя Кука.

Дивіться також інші матеріали за темами "Архіви" та "ОУН"

Дата: Понедельник, 26.05.2014, 13:35 | Сообщение # 58

Генералиссимус

Группа: Проверенные

Сообщений: 5383

Статус: Offline

1. В Україні, в містечку Рахів, в оточенні мальовничих Карпат знаходиться географічний центр Європи.

2. На конкурсі краси мов в Парижі в 1934 році українська мова зайняв третє місце після французької та перської за такими критеріями, як фонетика, лексика, фразеологія, структура речень. А за мелодійністю українська мова зайняв друге місце, після італійської.

3. Станція метро "Арсенальна" у Києві - найглибша в Україні і довгий час була найглибшою в світі вона знаходиться на глибині 105 метрів під землею. Станцію побудували однією із перших, у 1960-ому році, у безпосередній близькості від будівлі парламенту. За деякими даними, у тунелях біля "Арсенальної" є таємні сховища для політичної верхівки.

4. Серед яскравих досягнень українського літакобудування – найбільший в світі літак АН-225 "Мрія", а також найпотужніший літак АН-124 "Руслан". У 2001 році, літак "Мрія", взявши на борт вантаж у 253 тонни, за один політ встановив 124 рекорди.

5. Український "Південмаш" (Дніпропетровськ) виробляє найбільш екологічні ракетоносії у світі. За їх допомогою у космос відправляють комерційні вантажі у рамках міжнародного проекту "Морський старт".

6. Автор першої в світі Конституції - українець Пилип Орлик. 5 квітня 1710 його обрали гетьманом запорізького війська. У цей же день він оголосив «Конституцію прав і свобод війська Запорізького». У США Конституцію прийняли в 1787 г, у Франції та Польщі тільки в 1791 році.

7. Протяжність найдовшого тролейбусного маршруту в світі складає 86 кілометрів, а проходить він у Криму між Сімферополем та Ялтою.

8. Українська пустеля Олешківські піски є найбільшою в Європі.

9. Пам’ятники відомому українському поетові Тарасу Шевченку встановлені в 1200 місцях по всьому світові.

10. Найдавніша відома ученим мапа, а також найстародавніше поселення Homo Sapiens знайдені в Україні: у с. Межиріччя Рівненської області. Їм близько 14,5-15 тис. років. Мапу вибито на кістці мамонта.

11. Найдовша печера України носить назву «Оптимістична» і знаходиться на Поділлі. Це гіпсова печера на глибині 20 м протяжністю 216 км. Найдовша гіпсова печера у світі і друга за протяжністю взагалі, вона поступається лише Мамонтовій печері в США.

12. На території України зосереджено 1/4 всіх запасів чорнозему на планеті. Чорноземні грунти при правильній обробці дають найбільшу кількість врожаю. Під час Другої Світової війни німецькі солдати навіть вивозили чорнозем на поїздах.

13. Український духовий інструмент трембіта — найдовший духовий музичний інструмент у світі.

14. В Україні - найбільший запас марганцевої руди у світі, 2,3 мільярди тон і близько 11% від усіх покладів планети. Ще у нас немало залізної руди - 7% світового запасу.

15. Населення України відноситься до найбільш освіченого. Кількість людей з вищою освітою на душу населення вища, ніж середньоєвропейський рівень. Україна займає 4 місце в світі за кількістю громадян з вищою освітою.

16. Найстарішим деревом в Україні вважається 1300-річний дуб в урочищі Юзефін Рівненської області.

17. Найкоротша головна вулиця серед усіх столиць світу, але в той же час одна з найширших і найгарніших – Хрещатик у Києві. Її довжина всього 1225 м.

18. Перший рамковий вулик винайдено в Україні у 1814 р. Петром Прокоповичем. Україна в останні роки впевнено зберігає місце в трійці світових лідерів з виробництва меду. Випереджаючи країни Європи за обсягами виробництва меду в кілька разів, Україна є одночасно першою в світі з виробництва меду на душу населення (1,5 кг).

19. Найдавніша з книг, надрукована на території України кириличним шрифтом, - це "Апостол", виданий 15 лютого 1574 року у Львові Іваном Федоровим.

20. Найдавніший міст в Україні – Генуезький. Розташований він у Феодосії, функціонує ще й нині, хоча збудували його генуезці ще в XIII столітті. Дещо молодшим від нього є “Турецький міст” над рікою Смотрич біля фортеці у Кам’янці-Подільському, його було зведено у XVI столітті.

Дата: Среда, 28.05.2014, 21:19 | Сообщение # 59

Генералиссимус

Группа: Проверенные

Сообщений: 5383

Статус: Offline

Почему запорожские казаки носили длинные чубы?

Чуб запорожского казака, или как говорили сами казаки, оселедец – это не просто элемент казацкого образа, это еще и целая легенда. Во-первых, нужно отметить, что лишь зрелые казаки, которые уже успели, что называется, понюхать пороха, имели право на длинный чуб. Такая прическа была под запретом для молодых воинов. Это не говорит о какой-либо иерархии, а показывает, что опытные казаки за время проведенных сражений успели «заработать» столько грехов перед Богом, что никакими молитвами их уже не замолить.

Любой запорожский казак был уверен в том, что многочисленные прегрешения после смерти сулят ему лишь одно – «гореть в аду». В этой связи нужно было придумать какое-то решение, способное смягчить казацкую участь. Выход был найден. Он заключался в следующем: казак не зря отращивал себе оселедец (чуб) – именно за него смилостивившийся Господь все-таки вытащит казака из адского пламени. При этом опытный казак должен был носить оселедец так, чтобы тот ниспадал на левую сторону. Это было нужно для того, чтобы волосы смахивали нечистую силу, которая, якобы, сидела у казака на левом плече и пыталась толкнуть того на безбожие. Оселедец был отличительным признаком настоящего казака, который не забыл о вере и осознал все свои неправедные поступки. Именно поэтому, у пленных запорожцев турки часто отрубали длинные чубы, чтобы их вера пошатнулась, и спасения из ада можно было не ждать.