|
История
| |
| Нелли | Дата: Четверг, 14.08.2014, 12:48 | Сообщение # 61 |
 Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| 
Высказывания иностранцев про Украину и украинцев (от XVIII до XIX века)
1704. Жан Валюза французький дипломат, написав звіт про свої зустрічі з І.Мазепою: "Гетьмана І.Мазепу дуже шанують у Козацькій країні, де народ вільнолюбивий і гордий і не любить, щоб хто небуть панував над ними...Розмова з цим володарем (Мазепою) була дуже приємною, він має великий досвід у політиці й, на відміну від московитів, стежить і знає, що діється в інших країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив у житті, а також велику бібліотеку, де на кожному кроці видно латинські книжки... Мова його добірна і чепурна, правда, коли розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати інших".
1710. Ю.Юст, данський посол, дивувався, що "...не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку і розмовляли бездоганною латиною", і не вірив своїм очам, бачачи письменних селянок...Мешканці України живуть в добробуті і багато співають. Вони купують і продають усякого роду кам, не платячи жодних податків, крім невеликого догетьманської скарбниці. Вони мають необмежену волю займатися, яким хочуть, промислом...В місті Немирів найбідніша хата, о небо, чистіша за найбагатший палац у Москві. Місто Кролевець є велике, вулиці гарні, таких я ніде не бачив в Московщині, будови імпозантні, добре, з мистецьким смаком збудовані і дуже чисті а не такі як в Московщині".
1711 р., 16 червня. Ю.Юст писав: "У козацькій країні всі благоденствуют і всі живуть у розкоші, вони у всьому чистіші й чепурніші від московитів, а старшина – це розумні й виховані люди... Загалом життя в Україні зовсім інше, як у Московщині, і краще".
"Все населення козацької України відзначається великою ввічливостю і охайністю, вдягаються чисто і чисто утримують будинки".
1712. Ю. Юст свідчив, що в кожному селі в Україні була школа, і здивовано писав, що бачив в українських селах звичайних селянок, які йшли до церкви з молитовником в руках (60, 141).
1720. Вебер написав спогади про події в Україні і Московії: "Дорошенко досяг того, що Україна була звільнена від усяких громадських тягарів, користувалась магдебурським правом, "жила довго добром і молоком". Козаки мали тільки одну повинність – доставляти цареві 60 000 кінноти, що мало тоді велике значення для царя, бо козаки вважались тоді найкращим військом" (60, 141).
1729. Де Монті, французський посол в Варшаві, в листі до свого уряду пише: "Ми знаємо гетьмана Пилипа Орлика як людину дуже ворожу до московитів, розумну, відважну, шляхетну і дуже поважану в Україні. Московський цар відібрав від України всі старі вольності...козаки енергійно шукають нагоди, щоб повстати проти гнобителів-москвинів і повернути свою втрачену свободу".
1730. Максиміліан Еммануїл, принц, учасник походу Карла ХІІ, свідок Полтавської трагедії: "Жителі України хочуть бути вільним народом, не під'яремним ні Польщі, ні Москві, тому вони завжди борються за свої привілеї та права, що, власне, і стало причиною переходу І.Мазепи на сторону Карла ХІІ, бо, всупереч їх вольностям, їхній край був обкладений Москвою різними великими податками та заборонами" (60, 151).
1731. Вольтер, французький письменник: "Україна завжди прагнула до свободи, але оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, змушена була шукати собі протекторат в одній з цих держав. Україна піддалась спочатку Польщі, яка поводилась з нею, зовсім як з поневоленою країною, пізніше піддалась московитові, що уярмлював її, неначе рабів, як це й завжди є у московитів. Спочатку українці користувались привілеєм вибирати собі правителя, але скоро Москва позбавила їх цього права і гетьмана почали призначати з Москви".
"Одного разу, коли І.Мазепа був у Москві, звернувся до нього цар, щоб він (Мазепа) допоміг зробити козаків більш залежними. Мазепа відповів, що становище України і характер її нації є не прийнятні для здійснення царських планів. П'яний цар назвав І.Мазепу зрадником і погрозив, що посадить його на палю... Повернувшись в Україну, Мазепа постановив повстати... Це була відважна людина, невтомна в праці, хоч похилого віку... Він з'єднався таємно зі шведським королем, щоб прискорити кінець царя" (60,153-154).
Prof. J.Robert. "La Mondo Slave": "Українська нація починається від Кубані і закінчується в Карпатах. Вонапростягається через Буковину аж до північної Угорщини, межує з волохами і уграми. Українці є європейці в протилежність москвинам, які є монгольського походження, а українці походять від арійської групи європейців"
1736 р. Клавдій Рондо, англійський дипломат у Петербурзі, у своєму звіті лорду Гарринґтону писав: "Під час московсько-турецької війни українська козацька сила була першорядним фактором та опорою цілого московського війська".
Фельдмаршал Мініх у своїх повідомленнях: "Цар із вигодою використовує українських козаків проти турків, тому деякі відомості про них будуть, на мою думку, корисні. Запорожці – це є рід рицарів, котрі не допускають до свого товариства жінок, а коли з'ясується, що хтось з них має у себе жінку, то такий побивається камінням... Судовими справами запорожців займаються вибрані особи... Якщо в них трапиться крадіж і злодія захоплять на місці вчинку, то його негайно вішають за ребро".
"Запорожці приймають до свого братства, загалом усіх, без різниці національностей, якщо приймуть грецьку віру і погоджуються перейти семилітню підготовку перед наданням звання лицаря. Якщо якийсь з них відходить, таких не переслідують, але вважають їх негідними свого товариства".
"Хоч козаки володіють багатьма тисячами коней, які ходять табунами у відкритому полі, проте конокрадство у них майже не знане, бо таку крадіж вважає цей нарід непробачною".
"Усі лицарі мають право голосу при виборі гетьмана чи кошового, коли останній поводиться невідповідно, його заміняють і вибирають іншого".
1747. Ф.Гагедорн, німецький поет: "Козацькі думи можуть змагатися з найкращою французькою та іспанською поезією".
1760. Самуель Ґотліб Ґмелін, німецький лікар, написав книжку "Подорож по Росії", подорожував і Україною, де вивчав козаків: "Волосся у них оголене, одяг носять бавовняний, шовковий і суконний... підперезуються шовковими поясами... Вони веселі, привітні, "замилувані" до музики, у їхніх хатах значно краще, ніж у найбагатших дворах росіян... В Україні дуже давно уміють лікуватися народними і хімічними ліками і розповсюджене прищеплення від віспи".
1760 р. М.Вержен, французський посол: "Український нарід тепер є уярмлений москвинами, які систематично і стало ведуть політику і практику гноблення українців, позбавлення їх старих вольностей і прав...Українська нація є дуже інтелігентна, культурна – цілковита протилежність москвинам, що є азійськими варварами, які не додержують договорів та нищать свободу всюди, де зявляються".
1769 р. Й.Ґ.Ґердер, німецький письменник, дослідник, етнограф, записав у своєму щоденнику: "Україна стане колись новою Елладою (Грецією): прекрасне положення цього краю, весела вдача народу, його музичний хист, родюча земля, колись прокинуться... і повстане велика, культурна нація, і її межі простягнуться від Чорного моря, а відтіля ген у далекий світ" (60, 158).
1768-1776 рр. Карло Хоєцький, польский шляхтич, полонений російськими військами і через Україну відправлений у Сибір, у своїх спогадах писав: "Ми кожний день бачили, як виводили гайдамаків із в'язниць (це відбувалося після уманських подій) по кілька осіб, карали їх батогами, видирали їм ніздрі за звичаєм москалів, а потім відправляли на довічне заслання в Сибір".
"По дорозі в Сибір ми зупинились в Ніжині. Це місто упорядковане і багатолюдне. Як виявилось, мешканці були дуже людяні... поводились з нами чемно і ласкаво... коли ми покидали місто, то ніжинці переганяли нас на санках, кидаючи нам хліб житній і пшеничний та гроші. Ми були глибоко зворушені людяністю цього народу... Зовсім інше ставлення до полонених виявилось в московских селах, коли ми перетнули україно-російський кордон. Це було зовсім інше населення, що різко відрізнялось своїми звичаями від українців. Коли ми в'їздили до московського села, то майже всі жителі збігалися дивитись на нас, як на видовище, вони надсміхалися з нас, кидали в нас снігом, грудками... поводились з нами по-ворожому, не хотіли нам нічого продавати, а якщо й погоджувались, то вимагали неймовірні ціни" (60, 161).
Й.Ґюльденштедт, німецький академік, подорожував по Україні в 1771 р. і в 1774 р.: "Україна вела велику торгівлю з Європою, мала великі фабрики великого, тонкого сукна, тонкого льляного полотна, корабельних вітрил і линв, порцеляни, було багато гут, гарбарень, гуралень і т.п. Булобагато висококваліфікованих, вправних українських майстрів у всіх ремеслах і промислі".
Франсуа Массон, француз, служив у московському війську (1762-1807), потім написав "Секретні спогади про Росію", де пише: "Нація козаків зменшується через тиск на неї Росії. Хіба що якась щаслива революція позбавить її ярма... Дехто вважає їх ледве не росіянами, одначе козаки не мають нічого спільного з росіянами... Вони в усьому цілком відмінні: вони вигадливіші, чесніші, менше звиклі до рабства, а рабство їх ще не цілком споганило...Козаки не мають нічого спільного з московитами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами словянської мови. Їхні звичаї, яхній спосіб життя, хати, їжа – все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, спритні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Якщо коротко – повна протилежність москвинам...Козацька нація тратить незалежність, яку вона мала перед об'єднаням з Росією"... Тепер їхня прадавня республіканська конституція не існує, рівність між ними зникла. Російський уряд використовує козаків у своїх війнах, розбиває їхню територію і приєднує до російських провінцій, переселяє козаків в інші провінції, хоч союз козаків з Московщиною був вільний і умовний. Вся земля в Україні належала козацькій нації, і жодний чужинець, включно з москвинами, не міг оселитись там без дозволу козацької республіки" (60, 175-176).
1772. Д.Маршал, англієць: "Переїжджаючи через Україну, я відчував себе вільним і безпечним, як у першому-ліпшому англійському графстві, хоч тоді була війна з Туреччиною".
"Мене здивували багатства козацької країни – це скарб для Росії, а ще більше вразила загальна культура краю, країни добре загосподарьованої. Культура господарювання України стоїть на європейському рівні, і я ще не бачив такої країни, яка так дуже була схожа на найкращі провінції Англії... Україна має розвинене сільське господарство та промисли".
"Сучасне українське покоління – це моральний і добре вихований нарід, українські селяни – найкращі хлібороби в цілій Росії, а Україна, з огляду на скарби своєї природи, є найважніша провінція Росії" (60, 160-161).
1775. Дюран, французький посол: "У кінці ХVІІІ ст. російський уряд почав колонізацію чорноморських степів, здобуття яких коштувало багато українських жертв протягои декількох століть. Цю колонізацію московити проводили з допомогою запрошених різних іноземців: італійців, німців, сербів, євреїв, даючи їм різні пільги, позички, обладнання, звільняючи від податків і т.д. Подібні пільги мали також москалі, що зліталися сюди зі всіх боків Московщини. Зовсім інше було ставлення до українців. Вони не тільки не мали ніяких пільг, але змушені були платити великі податки" (60, 170).
1787. Васілій Зуєв, російський вчений, подорожував Україною: "На Харківщині нарід своєю мовою, одягом і звичаями зовсім відмінний від росіян. Хати дуже розлогі, всі будови дерев'яні, вимащені зовні глиною і вибілені, всередині хат дуже чисто... земля на Харківщині дуже родюча, куди поїдеш, скрізь багато різного збіжжя, а далі або баштани, або овочеві садки" (60, 178).
1795. Геранц де Кульон, член французького Конвенту і генеральний прокурор, написав книжку, в якій присвяв розділ козацькій Україні: "Гарній та великій..., де панувала сердечна атмосфера свободи, незалежності, братства й рівності... Цар Петро І дав козакам королівські обіцянки..., яких ніколи не дотримувався. Після скасування української автономії велику частину українських земель роздано тому родові рабів, яких називають російськими дворянами. В Україну наслано російські суди, найбільш прожажні в Європі, й офіцерство російського походження. Петро І розтерзав козацьку волю, а Катерина ІІ знищила останню твердиню волі – Січ. Однак геній незалежності ходить-блукає поміж останками українського козацтва і не далекий час, коли вони змінять обличчя не лише України, а й Росії. Сорому більше не будуть терпіти від північних татар" (60, 171-172).
1795. Лист французського посольства до міністра закордонних справ 24.12.1795: "Поборюючи Московщину, треба обовязково враховувати силу України. Колись незалежна, вона не забула ще, чим вона була. Незважаючи на деспотію Московщини, яка душить все українське, ця козацька нація є і далі вільнолюбна. Це був би смертельний удар по Московщині, якщо б Україна знову стала незалежною. Тоді вона відіграла б головну роль у визволені всіх народів, що тепер стогнуть в московському ярмі".
1796. Й.Енгел, автор першої (в Європі) наукової історії України писав: "Україна є граничним муром, що стоїть між культурною Європою і нецивілізованною Азією. Вона є воротами, через які багато азійських орд пробували вдертись до Європи. Вже з одної цієїпричини вона заслуговує на увагу...Але як це сталося, що ці горді, вільні козаки опинилися в московському ярмі? Яким чином москвини змогли накласти кайдани на козаків – націю, що була пострахом для Туреччини, Польщі і татар? Як сталось, що місце вільно обранного гетьмана зайняв московський губернатор? Історія козаків мала великий вплив на історію Польщі, Швеції, Трансільванії. Історія козаків багато чого вчить. Треба геніального пера, щоб те все належно описати...Як відомо наприкінці 18 ст. Московський уряд почав колонізувати чорноморські степи, для завоювання яких, українці на протязі багатьох століть понесли великі жертви. Москвини колонізують степи різними чужинцями, яким давали спеціальні привілеї, як наприклад державні позички, реманент, звільнення від податків і т.п. Такі самі привілеї отримували і чистокровні москвини,яких уряд привозив з Московщини. Але в цей самий час московський уряд вів цілком птотилежну політику щодо українців. Українці не лише не діставали тих привілеїв, якими обдаровувались москвини та чужинці, але, навпаки, на українців накладалися побільшені руйнівні податки." ПШ ст.376
 
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Пятница, 05.09.2014, 11:53 | Сообщение # 62 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| Олекса Довбуш - загадкова постать нашої історії
Цікаво, що в усіх документах батька найвідомішого карпатського опришка Олекси Довбуша записували Добошем — типово закарпатським прізвищем. Таке прізвисько він отримав тому, що у війську мав бути барабанщиком (добошем).
Самого Олексу в документах весь час іменують Добощуком (сином Добоша). Власне Довбушем він став уже через народну творчість, яка додала милозвучності прізвищу.
Ще в середині ХІХ століття вважали, що Олекса Довбуш — вигадка народної творчості. Мовляв, народу потрібні герої, от він і вигадав собі гірського месника. Поки в архівах Станіславського суду не видобули допити опришків столітньої давності. І тут усі вжахнулися, коли побачили масштаби і глибину цього повстанського руху. Так на Божий світ і випливло ім'я Олекси Довбуша.
То хто ж насправді був Олекса Довбуш — народний месник чи банальний зарізяка, злодій та грабіжник? Як відомо, народ ніколи не прославляє вбивць. Численні свідчення підтверджують, що часто Олекса діяв як виконавець народної помсти. Тут і криється пояснення того, чому кілька десятків наймитів, пастухів та зубожілих селян могли протистояти регулярній армії. Співвідношення військових сил було одне до сотні. Народ був на боці #Довбуша і не тільки попереджав про небезпеку, а й часто переховував.
Ще один факт, який вирізняє його від звичайних розбійників, є маніфест, про який згадується в архівах. На жаль, сам текст не зберігся. Але викладати письмово свої вимоги суспільству є доволі рідкісною річчю серед розбійництва і робить опришківство рухом соціальним і осмисленим.
#история #історія #history
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Суббота, 06.09.2014, 15:46 | Сообщение # 63 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| 6 фактів про прапор України, які ти не знав
1. Нашому прапору понад 600 років. Перша офіційна згадка про прапор Української держави датована 1410 роком, коли в Грюнвальдській битві війська Галицько-Волинського князівства виступили під лазуровим стягом на якому було зображено золотого лева.
2. Ілья Рєпін увіковічнив наш прапор на картині 1891 року. На полотні І.Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» серед інших помітні жовто-блакитні стрічки на козацьких списах. Імператор Олександр ІІІ, при купівлі картини призначив експертизу історичності даної картини, і московські історики надали йому наступний висновок: «знамена козацкие … отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще со времен Великих Князей Киевских»
3. Міф про «перевернутий прапор».За поширеними легендами, прапором УНР ніби був жовто-блакитний стяг (жовта смуга зверху). Однак насправді протягом 1917 року в Україні порядок кольорів на прапорі не був остаточно усталений і використовували обидва варіанти — і з верхньою блакитною смугою, і з жовтою.
4. Не жовто -блакитний, а синьо-жовтий. Українці полюбляють називати прапор жовто-блакитним, однак це помилкове судження, адже Державний Прапор України визначається Конституцією України як «стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів» (Стаття 20, Розділ І). Отже правильно називати наш прапор синьо-жовтим.
5. Перші офіційні прапори держави України. 14 березня 1990 року у Стрию (Львівська область), першому з українських міст, підняли національний синьо-жовтий символ — прапор України над будівлею міської ради. 13 червня 1990 року — Житомир став першим за межами Галичини містом, де теж офіційно вивісили прапор.
6. Прапор-рекордсмен. Найбільший прапором України занесеним до Книги рекордів Гіннесу нещодавно став прапор розгорнутий 28 червня в Одесі. Його ромір 40х60 м, загальна площа 2400 м2.
    
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Понедельник, 08.09.2014, 00:24 | Сообщение # 64 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| Битва під О́ршею відбулася 8 вересня 1514 року між 30-тисячним військом під командуванням князя Костянтина Івановича Острозького, на той час Гетьмана Великого князівства Литовського, Руського, Жемайтійського і Королівства Польского, та 80-тисячним московським військом на чолі з воєводою Іваном Челядніним.
На той час Московське князівство вело війну проти Литовсько-Польского союзу. Перша сутичка з передовими московськими полками відбулась 27 серпня за річкою Березиною, де московські війська були змушені відступити.
Основна битва відбулася під Оршею, де війська Московії зазнали поразки. Після поразки вони відступили до Смоленська.
У ніч на 8 вересня тридцятип'ятитисячне військо Великого князівства Литовського навело через Дніпро навпроти Орші наплавні мости на діжках і переправилося на лівий берег. Литовська армія складалася із власне литовських, білоруських, українських, сербських, татарських, польських, угорських та німецьких загонів. Цим об'єднаним військом командував п'ятдесятичотирилітній волинський князь Костянтин Острозький.
Рано-вранці Челяднін атакував Острозького, намагаючись відрізати його від мостів, однак союзники відбили напад. К. І. Острозький очолював усі контратаки русько-литовської кінноти і бився, як простий вояк. Використовуючи суперечності між Голіцею та Челядніним, він нападав на них порізно, а ті, за словами літописця, із заздрості видавали один одного.
Опівдні руські та литовські вершники вдаваним відступом завели московську кінноту під залп своїх гармат, а потім її із засідки у прибережному лісі атакував резервний загін. Під натиском війська Острозького важка московська кіннота відступила на багнистий берег річки Кропивни між Оршею та Дубровною і там майже вся була знищена.
Київський літопис[3]:
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Воскресенье, 21.09.2014, 17:46 | Сообщение # 65 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| 300 км пробігла польська шляхта після розгрому в #Пилявецькій битві
366 років тому, 21 вересня 1648 року, під Пилявою розпочалась одна з найбільших в історії України битв - Пилявецька битва, одна з найвизначніших і переможних для українського війська битв часів Національно-визвольної війни українського народу 1648—1658.
В результаті Пилявської битви польську армію було розгромлено, повністю звільнено Волинь і Поділля, виникли сприятливі умови для визволення всіх західноукраїнських земель.
Після знищення польського війська під Жовтими Водами і Корсунем було оголошено мобілізацію шляхти і набрано нову армію найманців. Хитке перемир’я порушив князь Ярема Вишневецький своїм каральним походом по Волині та Поділлю. Нова війна стала неминучою.
Польське військо зосереджувалося поблизу Чолганського Каменю, налічуючи артилерію з 80–90 гармат, 32 тис. шляхетського ополчення, 8 тис. німецьких найманців і 40–50 тис. шляхетських слуг і обозної "челяді". Гонорова шляхта був самовпевна і легковажна . Обоз був перевантажений коштовностями і предметами розкошу.
Військами Речі Посполитої керували шляхтичі -Владислав Заславський, Олександр Конецпольський та Микола Остророг, яких козаки (за деякими свідченнямм - сам Богдан Хмельницький) прозвали відповідно "перина" (Заславський був відомий тим, що більшу частину доби проводив в ліжку), "дитина" (Конецпольському було ледь за 20) і "латина" (Микола Остророг був знаменитий своєю вченістю і аж ніяк не освіченістю у військових справах).
Шляхетське військо збиралося під Львовом, а потім рушило до Костянтинова. Вийшовши до річки Пилявки, Вишневецький зі своїм великим загоном розташувався в окремому таборі. Назустріч польському війську виступили полки Хмельницького, приєднуючи до себе повстанські селянські загони Кривоноса, Нечая, Морозенка, Лисенко та інших. Козацько-селянське військо розташувалося біля містечка Пилявці на березі р. Пилявка в важкодоступному місці, серед боліт.
22 вересня козаки оволоділи бродом, по якому напередодні польський загін форсував річку, і зміцнили підступи до нього валом.
Увечері шляхтичі почули шум в козацькому таборі, де били в бубни, стріляли з гармат, кричали "алла!", "алла!". Захоплений вночі жовнірами полонений розповів, що до Хмельницького прийшли на допомогу 40 тисяч татарської кінноти. Це повідомлення на шляхтичів справило деморалізуючий ефект. Насправді прибуло всього 4 тисячі татарських вершників.
23 вересня вранці зав'язався бій. У польському таборі не було чіткої організованості дій, всі хапалися за зброю, але ніхто не слухав команди, а між начальниками почалися чвари. Кожен загін і навіть кожна хоругва вступала в бій за своїм розсудом.
Загін козаків почав удаваний відступ греблею. Туман приховував засідку, організовану Хмельницьким.
Велика кількість шляхтичів перейшла річку і в безладді юрмилася на греблі. В цей момент козаки вдарили на них з флангів і тилу. Почалася паніка, яка швидко розповсюдилася в тил і перекинулася в табір, з якого першими втекли польські магнати. Паніку підсилили дії загону Кривоноса. Вночі все польське військо двох таборів втекло, покинувши обоз, зброю, артилерію.
Вранці 24 вересня козаки зайняли табір противника, захопивши багаті трофеї, у тому числі близько 100 знарядь. Хмельницький організував переслідування відступаючих шляхтичів, що пробігли до Львова за три доби близько 300 км.
В результаті розгрому поляків, повсталі захопили 92 гармати і величезний обоз із 100 тисяч возів різноманітних припасів, у тому числі військових, на суму 7 мільйонів злотих. Був відкритий шлях для наступу на захід, на Львів. Крім того, битва мала велике психологічне значення, так як з поля бою бігло коронне військо Речі Посполитої; до цього повсталі розбивали порівняно невеликі загони.
#Iсторiя #история
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Вторник, 30.09.2014, 10:54 | Сообщение # 66 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| ЯК ЖИЛИ НАШІ ПРЕДКИ 6000 РОКІВ ТОМУ
Територія України була заселена людьми споконвіку. Цікаво, що вже 6000 років тому рівень розвитку культури і побуту в древніх предків українців був таким же високим, як і у тодішніх жителів Єгипту, Шумера і Китаю. Якими ж були люди, які жили на території України в мідний вік, чим вони займалися і в яких умовах жили? Для того, щоб побачити, як жили давні жителі нашої батьківщини — трипільці, ми вирушили до Державного Історико-Культурного Заповідника "Трипільська культура" в Черкаській області.
ПЛЕМЕНА-НОВАТОРИ: СІМ ВЕЛИКИХ НАРОДІВ
На території заповідника "Трипільська культура" в Черкаській області свого часу розкопали найбільше поселення трипільців в країні. Його площа досягала 400 га. 6000 років тому в цьому поселенні було близько 3000 будинків і 12 тисяч жителів. Розкопки в заповіднику ведуться вже десятки років, але повністю селище досі не розкопано. Однак те, що вдалося виявити, вражає. "Ось тут фундаменти двох будинків площею по 100 кв. м із залишками гончарної печі, — показує директор заповідника, історик Володимир Чабанюк. — А ось реконструкції трипільських хат-мазанок. Зверніть увагу: вони двоповерхові. Трипільці в цьому сенсі були новаторами".
ІСТОРІЯ
"Початок 4-го тисячоліття до н.е. відноситься до мідного віку або енеоліту. Тоді вперше набула поширення зброя і прикраси з металу. В цей період на території України жило близько десятка різних племен і представників археологічних культур. Особливо великих і розвинених серед них було сім. Вони, в свою чергу, умовно ділилися на дві групи: досвідчених і заможних землеробів і дикуватих скотарів. Перші облюбували Правобережжя, а другі здебільшого жили на лівому березі Дніпра. Між землеробами і скотарями іноді траплялися невеликі конфлікти, але в цілому вони жили в мирно і вели невелику обмінну торгівлю". До хліборобів відносять три основні культури: полгарська, трипільська та лійчастого посуду. До скотарів — середньостогівська, нижньомихайлівська, квітянська і дереївська культура.
СПОКІЙНІ НАРОДНОСТІ: ПЕРШІ КОЛЕСА І УЗОРИ НА ПОСУДІ
Представники культури лійчастого посуду, що жили на території сучасних Львівської та Волинської областей, були віднесені до індоєвропейських племен. Свою назву вони отримали через форми виготовлюваної ними кераміки — кубків, амфор та інших ємностей з плоским дном і верхівкою у вигляді воронки. Глиняне начиння прикрашали вигадливим візерунком із насічок у вигляді ялиночок, лунок і відбитків мотузки, після чого обпалювали в спеціальних гончарних печах.
Житлові споруди в невеликих і укріплених поселеннях племені були прямокутної форми. Стіни робили з дерева або лози, а потім обмазували глиною. Стародавні мазанки мали поглиблення в підлозі і ймовірно використовувалося для зберігання зерна. Опалювали ці будинки глинобитні грубки на дерев'яному каркасі. Для обробки землі представники племені використовували волів і плуги. Крім того, населення активно займалося полюванням і рибальством. На невеликих полях сіяли пшеницю і ячмінь, а в підсобних господарствах розводили овець, кіз, свиней, корів і биків. До речі, місцевим жителям вже тоді було відомо колесо: воно було в складі примітивних возів.
В якості зброї древні жителі нинішньої Волині та Львівщини використовували крем'яні сокири, молоти, сокири і ножі, стріли і лук. А землю обробляли мотиками та серпами. Як правило, представники цієї культури жили на одному місці не більше 50-60 років, а потім, коли земля закінчувалась, переселялися на більш родючі ділянки поблизу. Переїжджаючи щоразу на невеликі відстані, люди впродовж багатьох поколінь могли жити в одному і тому ж районі.
Племена полгарської культури мешкали на території сучасного Закарпаття. Вони теж займалися вирощуванням пшениці, ячменю, розводили дрібну рогату худобу, будували глинобитні будинки. Основними знаряддями праці були кам'яні тесла, молоти й сокири з рогу. Керамічний посуд цих племен в основному представляє собою посуд для зберігання зерна, чаші на ніжках, глечики та миски, розписані червоною, білою і чорною фарбами.
ТРИПІЛЬСЬКІ МЕГАПОЛІСИ: КРУГЛІ ВІКНА І МОДНЕ ВЗУТТЯ
Трипільці — представники одних із найрозвиненіших і древніх племен, що населяли території сучасних Київської, Житомирської, Черкаської, Хмельницької, Рівненської, Чернівецької, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Вчений секретар Інституту археології, керівник проектів із досліджень поселень-гігантів трипільської культури в Україні, к.і.н. Олексій Корвін-Піотровський розповів: "6000 років тому був пік розквіту трипільської цивілізації. Трипільці мешкали у великих поселеннях на 2000-3000 осіб. Було й близько десятка великих селищ по 200-450 га на 2-3 тисячі будівель і на 10-12 тисяч жителів, — пояснює археолог. — Будинки в селищі будували по колу, в центрі якого був пустир, використовуваний для зібрань, масових гулянь, подекуди тут влаштовували загін для худоби. Житла трипільців були великими — 50-120 кв.м. Усередині перегородки ділили їх на кімнати, в стінах яких проробляли круглі вікна. Опалювали такі будинки печами й відкритими вогнищами. Всі житлові будинки як всередині, так і зовні розписували червоною, бурою, чорною і білою рослинними фарбами".
Землю трипільці обробляли за допомогою примітивного плуга і волів. На полях вирощували пшеницю, овес, просо, горох, ячмінь, боби, а в садах — аличу та абрикоси. Використовували мотики, серпи з дерева і кістки з кремнієвими наконечниками. Зерно мололи вручну за допомогою кам'яних зернотерок. Чоловіки полювали на вепрів, оленів, лосів, зайців, лисів, качок, гусей та лебедів. Для рибного лову застосовували сітки і вудки. Всі знаряддя праці та зброя (сокири, ножі) виготовляли з кісток тварин, кременю і каменю, іноді міді. Трипільці тримали цілі стада кіз, овець, свиней і корів. Вони приручили коня, чиє м'ясо також йшло в їжу. Пересувалися місцеві жителі на простих возах, що запрягались волами, а взимку — на санях.
МІСЦЕВІ МОДНИЦІ
Було два ремесла, в яких трипільці перевершили всіх сусідів: ткацтво і гончарство. Ткацькі верстати були в кожному будинку, на них з вовни робили тканину для тунік, спідниць і фартухів. Одяг розписували візерунками, прикрашали вишивкою або нашивками з намистин і черепашок. Крім одягу з тканини, трипільці носили, безрукавки і плащі зі шкіри та шкур. Трипільські майстри навіть вміли робити грубі шкіряні сандалі до середини ніг, для теплої пори року і хутряні чобітки для холодів. Були у трипільців і свої модниці. Вони знали з десяток варіантів зачісок, а ще любили прикрашати себе браслетами і кільцями з металу, намистом з міді.
Про високий рівень розвитку гончарного ремесла говорить те, що у трипільців було 200-300 видів глиняного посуду. Вся кераміка ліпилася вручну, без гончарного круга, обпікалася в печах і розписувалася яскравими фарбами або прикрашалась орнаментом з насічок. Передбачається, що деякі знаки, часто повторювані на кераміці, були зачатками писемності в Україні.
ПЛЕМЕНА-СКОТАРІ: ПЕРШІ НАЇЗНИКИ
Найближчими сусідами трипільців були племена скотарів-індоєвропейців. Це були міцні люди з грубими рисами обличчя. Вони вели більш примітивний, ніж хлібороби, спосіб життя. Невеликі поселення кочівників-скотарів по 300-1000 осіб періодично згорталися і переїжджали на нові місця, де пасовища були трохи краще. Територія сучасної Запорізької області — місце проживання представників середньостогівської культури.
ЇЛИ КОНЕЙ
"Це були відомі конярі, які розводили табуни коней і їли конину у всіх видах. Вони ж — перші з усіх давніх племен на території України, хто активно став їздити верхи, — говорить Олексій Корвін-Піотровський. — Крім коней, стогівці розводили овець, кіз і свиней. Займалися вони і землеробством в невеликих масштабах, вирощуючи пшеницю, ячмінь, просо і горох. У побуті вони використовували в основному кам'яні і кістяні знаряддя праці. Мідь йшла тільки на прикраси. Керамічні вироби робили вручну: посуд прикрашали декором у вигляді гребенчатого або ямкового орнаменту з відбитками мотузки. Прямокутні будинки стогівців із земляною підлогою, опалювалися за допомогою відкритих вогнищ. Одяг в основному робили з шкур і шкіри грубої вичинки.
НА ПІВДНІ
На території Одеської, Херсонської та Миколаївської областей жили племена скотарів, що відносяться до нижньомихайлівської культури. За словами Корвіна-Піотровського, їх оселі представляли собою напівземлянки з відкритими вогнищами, що нагадують шатро. Над землянкою, за версією вчених, будували каркас з дерева, який покривали шкурами. Свої поселення племена обносили дерев'яними стінами, укріпленими з обох сторін каменем, біля стін викопували рів.
Простий, плоскодонний, керамічний посуд, прикрашали мотузковим орнаментом, який наносили на ще не обпалені глиняні вироби. Крім видобутого на полюванні, нижньоміхайлівці їли в основному домашніх кіз, овець і корів. Цікавим був похоронний звичай: небіжчиків ховали в кам'яних скринях, а над могилою ставили вапнякову брилу вищу за людський зріст.
ЖИТТЯ ТРИПІЛЛЯ: РАННІ ПОЛОГИ І СМЕРТІ
За словами Олексія Корвіна-Піотровського, трипільці були дуже схожі на древніх греків: такі ж високі, стрункі, вузколиці, смугляві і чорняві. Їли вони каші, молоко, сир, кисляк і коржики, раз-два на тиждень — печену рибу і м'ясо. Трипільці також вміли готувати різні трав'яні відвари, компоти, брагу і навіть пиво. В одному трипільському будинку зазвичай жила сімейна пара з кимось із батьків і дітьми. Період розквіту трипільської культури вважається перехідним від матріархату до патріархату: жінка-мати була господинею дому і користувалася великою повагою в громаді. А чоловік був захисником і добувачем, тому його слово в певних питаннях могло бути вирішальним.
"За нашими припущеннями, трипільських дівчаток видавали заміж рано — в 12-14 років, — каже археолог. Жінка яка дожила до 40 років, мала за своїми плечима 14-16 вагітностей і 10-14 народжених дітей. Але лише 3-4 спадкоємця доживали до повноліття: дитяча смертність була дуже високою. Хлопчики гинули в нещасних випадках — наприклад, падали з дерев або втікали з села і стикалися з дикими тваринами. А дівчатка часто вмирали через ранні пологи".
ПЕРЕСЕЛЕННЯ
Кожні 50-60 років через виснаження земель навколо поселення плем'я збирало пожитки, зганяло худобу, все вантажилось на вози і люди переїжджали, а старе селище спалювали.
 
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Вторник, 30.09.2014, 11:03 | Сообщение # 67 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| УКРАЇНСЬКІ СТЯГИ ВІД КИЇВСЬКОЇ РУСІ ДО УНР
У Київській Русі штандарти мали величезне значення (згадаймо хоча б вираз, який став крилатим, “скликати знамена”). Кожен князь, який поважав себе, мав власне полотнище, під час бою часто біля стяга було найгарячіше місце, а за станом прапора можна було оцінювати перебіг бою. А вже якщо ворог “досекошася до стяга и стяг подсекоша”! Найчастіше це означало остаточну і безповоротну поразку в битві. Найсильнішим богатирям доручали тримати прапор у битві. У факсимільних виданнях руських літописів ми можемо бачити «чрвлені», тобто червоні, хоругви трикутно-клиновидної форми, як тоді називались прапори. Зрозуміло, що український синьо-жовтий прапор в сучасному державному форматі не зміг появитися ні у Київській Руси, ні в середні віки — тоді мода на прапори була інша. У ті часи на прапорах-хоругвах вишивали і малювали геральдичні знаки (тризуб, сонце, зірки, півмісяць, мечі, стріли, щит). Пізніше руські прапори мали квадратну форму з одним або двома трикутно-клиновидними закінченнями біля свобідного кінця.
Литовсько-Польська доба
На зламі XIII–XIV століття з'явилися чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Найбільш вживаними кольорами були червоний, далі білий, блакитний, зрідка жовтий. Були і кольорові сполучення. Найуживанішими прапорними зображеннями були хрести, небесні світила та княжо-родові тризуби-двозуби. Древка були завершені наконечниками. Прапор Руської землі (Київської держави) був переважно червоний з золотим тризубом-двозубом, того чи іншого великого князівства, а пізніше корогва Галицько-Волинського князівства — блакитна з золотим левом. Прапор Великого князівства Литовського у XV столітті був червоний з золотим тризубоподібним родовим знаком Гедиміновичів, а з XV століття — червоний з зображенням білого лицаря на такому ж коні з золотою упряжкою, з мечем у правій руці і з блакитним щитом з подвійним золотим хрестом на лівому плечі.
1410 року руські війська брали участь у битві під Грюнвальдом на боці Королівства Польського і Великого князівства Литовського (ВКЛ) проти свого давнішнього союзника часів Галицько-Волинського князівства — Тевтонського Ордену. Польський хроніст Ян Длугош залишив опис хорогв військ з руських земель, які з'явилися на рать з хрестоносцями.
Козацька доба
Бурхливу еволюцію переживав наш прапор у часи Запорозької Січі. Свій вимпел мав практично кожен курінь, не кажучи вже про більші утворення типу сотні або полку. З'явилася навіть спеціальна людина, відповідальна за прапор, — хорунжий (від “корогви”). Колористика, як і раніше, була абсолютно довільною, але в XVI-XVII століттях, серед інших, дедалі частіше зустрічаються й синьо-жовта. Побита дощами, запорошена у походах, задимлена у битвах червона козацька хоругва ставала малиновою, колір якої навічно закарбувався у народній український пам'яті. Козаки під червоною китайкою ховали своїх героїв — побратимів, гетьманів, українського пророка Т.Г.Шевченка. Козацький малиновий колір не загубився в сучасній українській геральдиці і вексилології — ним означують прапори сучасного українського війська. Синьо-жовту символіку на Велику Україну привнесли галичани, які ставали козаками і гетьманами Запорозької Січі. Найчастіше вживані полотнища були прямокутними, або так звані скошені згори вниз або навпаки. Гетьманщина користувалась у XVII столітті різнокольоровими прапорами, однак переважав червоний колір. У XVIII столітті стали переважати блакитні полотнища із золотими чи жовтими зображеннями гербів та частково інші ознаки, як то небесні світила, зброя та інші. Лицева сторона полкових і сотенних корогв і знамен була національною емблемою із зображенням козака у золотому чи жовтому щитовому полі на блакитному полотнищі, а зворотна — полковою чи сотенною емблемою відповідного кольору зі встановленим зображенням. Великий П. Запорізької Січі був червоним. Прапор гетьмана Мазепи був пошитий із білої та жовтої шовкової тканини — камки — та пофарбований і позолочений з обох боків. У центрі полотнища зображений двоголовий орел із символами влади в кігтях та гербом на грудях: у щиті вершник, що списом б'є змія.
Імперська доба
Під час революційної «Весни народів» 1848 р. Головна Руська рада у Львові відновлює використання герба Руського королівства (Галицько-Волинської держави) ХІІІ-XIV століття із зображенням золотого лева, що спинається на скелю у синьому полі, а як національні прапори широко вживаються стяги з поєднанням синього і жовтого кольорів. На початку ХХ ст. під впливом німецької вексилології (згідно з її рекомендаціями, кольором верхньої смуги на прапорі є колір основної гербової фігури) певного поширення набув жовто-синій прапор (тобто, верхня смуга жовта). Тому до початку 1918 р. вживалися обидва варіанти прапорів.
Доба визвольних змагань
З достовірних історичних джерел відомо, що синьо-жовтий Державний Прапор України народився в Галичині, у Львові, в середині XIX сторіччя. Саме 150 – 200 років тому, розпочався процес формування, модернізації і уніфікації, згідно неписаних законів вексилології, державних прапорів провідних європейських і світових країн. Простіше кажучи, саме тоді державні прапори, до яких ми звикли, які сьогодні ідентифікують на світовій арені провідні країни, отримали свої розміри, форму і колористику.
27 (14 старого стилю) січня 1918 Мала Рада затвердила проект українського морського прапора, вироблений Українською Морською Радою (складався з двох смуг: вгорі блакитна, внизу жовта; на верхній — золотий знак князя Володимира — Тризуб з хрестом угорі). За гетьмана Скоропадського порядок кольорів на прапорі не змінюється — блакитна смуга вгорі, жовта — внизу. 13 листопада 1918 був затверджений синьо-жовтий прапор Західно-Української Народної Республіки. У 1919 році прийнято синьо-жовті прапори для підрозділів Дієвої Армії УНР та Української Галицької армії. 15 березня 1939 року державним прапором Карпатської України став синьо-жовтий стяг. Однак у 1930-х в Галичині, а після Другої світової війни вже в еміграції виникли непорозуміння між прихильниками синьо-жовтого і жовто-синього порядку поєднання кольорів, які закінчилися постановою Української Національної Ради від 27 червня 1949, яка відзначала, що до остаточного виготовлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде синьо(блакитно)-жовтий.
 
   
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Вторник, 30.09.2014, 11:07 | Сообщение # 68 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| САКРАЛЬНІСТЬ ТРИЗУБА
- В давнину в різних країнах використовувалася зброя яку українською називають (чи перекладають) тризубцем. Бойові тризубці використовувалися в Індії та Китаї, зрідка і в Європі, і називались вони — Рунка. (Довідка: Рунка — різновид колючої зброї, що являє собою фактично спис з двома додатковими бічними наконечниками, меншими, ніж центральний; також іноді іменується бойовими вилами).
- Як виключно «морське» знаряддя і подоба списа — Тризубець вважався символом Бога морів Посейдона (в римській традиції Нептуна). Наразі тризубець Нептуна використовується в символіці Барбадосу. Одночасно він символізує Бога морів Нептуна і відображає велику важливість моря для Барбадосу. Тризубець Посейдона — емблема психології, так як символізує також поділ світу на три сфери — земну, небесну і духовну, а в грецькому алфавіті його зображували буквою «Псі».
- В Індії Тризубець вважається одним з символів Шиви. У штаті Джаму і Кашмір, височить священна гора з трьома вершинами, яку індійці називають «Трикута». У надрах гори заховане святилище Богині Вайшну Деві — Великої Матері. Під охороною жерців за трьома магічними каменями знаходиться її величезна бронзова фігура з Трішулою у правій руці. (Довідка: Трішула (Трісула, Trisula) — Тризубець, улюблена зброя Шиви, міфічного автора санскриту. «Трі» означає три, а «шула» — кінець. Складається з довгої дерев'яної рукояті, яка закінчується трьома гострими металевими наконечниками). Тризубець — означає вчення, три стадії еволюції світу (створення, розвиток і руйнування), три часи (минуле, сьогодення і майбутнє), три гуни: Саттва, Раджас і Тамас. В Індії носіями тризуба є вищі божества: Шива, Махакалі, Аді Шакті, Дурга, Ганеша. В індійському пантеоні богів тризуб зброя бога Шиви з допомогою якого він відправляє світ у хаос, а потім із хаосу створює новий світ і так повторюється без кінця. В буддизмі тризуб символізує Три Коштовності Будди. Символізує Небеса чистого полум'я, а також руйнування трьох отрут: гніву, бажання і ліні.
- За допомогою Тризуба слов'яни символічно зображали слов'янського Бога Перуна, який, ймовірно був покровителем у тому числі й скіфів, котрі за Геродотом називали себе «соколотами, сколотами» — тими, що поклоняються соколу. Саме слово сокіл складається зі скіфських so («як») і kolo («сонце», порівн. коло, колесо), тобто «Сонцеподібний». Найстаріші археологічні знахідки Тризубів на українській території сягають I століття. Ідея символіки двозубця або Тризуба була доволі поширенню, навіть на індивідуальних прикрасах провінційної Старої Ладоги. При Володимирі тризуб на монетах був виконаний у традиціях зображення хазарської тамги, на честь здобуття перемоги над каганатом. Тризуб став спадковим геральдичним знаменом для нащадків Володимира Великого — Святополка І (1015–1019), Ярослава I Мудрого (1019–1054) й інших князів. Двозуб був знаменом Із'яслава Ярославича (1054–1078), Святополка II Із'яславича (1093–1113), галицького князя Льва І Даниловича (1264–1301). Крім монет, знак Тризуба знайдено на цеглі Десятинної церкви в Києві (986–996), на плитках Успенської церкви у Володимирі Волинському (1160), на цеглі і каменях інших церков, замків, палаців, на посуді, зброї, перснях, медальйонах, печатках, рукописах. Також з тризубом зображувався скіфський Тагимасад і Водяник. У слов'янській руніці — Тризуб мав свою від'ємну пару — перевернуту гілками донизу. Обидва знаки, як плюс і мінус, позначали Білобога і Чорнобога. Про те, що тризуб є одним із найдавніших знаків нашої землі, можна судити з наскельних малюнків, гончарних виробів, монет, прикрас. На Поділлі знайдені наскельні рельєфи з тризубом, які зроблені у IV–III тис. до н.ч., в Ольвії — тризуби першого тисячоліття до н.ч., на монетах Босфорського царства карбувалися тризуби з V ст. до н.ч. і були успадковані царськими скіфами, які вважали себе нащадками атлантів. Тризуб є вираженням найдавніших, найархаїчніших культів багатьох народів. Це насамперед культ Великої Праматері-Родоначальниці, культ Вогню (який є життєдайною силою), культ мудрого Змія (а в деяких народів — Дракона). Всі ці символи знаходимо в давній арійській міфології. Арії на своєму шляху з Подніпров'я до Індії залишили багатьом народам цей життєдайний знак. Головна ідея тризуба — це число три, поєднання трьох основ буття, троїстість (тривимірність) життєвого простору. Це зв'язок трьох сфер, такий самий, як і в Дереві Життя: світів Праві, Яві і Наві. Найчастіше носієм тризуба є Рудра — Хара і шанувався цей символ на Русі завдяки характерникам (санскрит. — шайва, послідовник культу Шиви — Хари). Характерників з Харою пов'язує не лише назва, а часто і зображення, де наявні атрибути Шиви — кобза, люлька, зброя, крім того зачіска як у брахманів.
- Тризубом був увінчаний шолом Урартського царя в VII ст. до н.ч.
- Тризуб був особистою тамгою Чингісхана, як родова тамга у старшого сина Чингісхана хана Джучі, карбувалася на монетах хана Батия. Археології відомі часті знахідки двозубців та тризубців на прикрасах тої доби (розкопки — Саркел, Правобережна Цимлянська, Маяцька, Семикаракорська та ін.). Відомо також, що сармати використовували тризуби у своїх тамгах. Тамги збереглися і досі в кримських татар.
- Тризуби і двозубії були зображені на арійських печатках Могенджо-Даро в Індії.
- На монетах царя Індо-скіфського царства зображено буддійський символ триратна, досить схожий на тризуб.
- У мінойців, Тризуб, емблема морського володарювання; Він, це — зброя та атрибут всіх небесних, громових богів і богів бурі. Емблема всіх водних богів, сили й родючості вод.
- У сучасних християн — Вила (Тризубець) зброя диявола. Тризуб в руках сатани грає ту ж роль, що і коса в руках алегоричній постаті Смерті, а також символізує принцип «розділяй і володарюй». На багатьох православних і католицьких іконах чорти мучать грішників тризубами. Можливо подібні легенди, пішли від античних зображень бога морів Посейдона (Нептуна), який тримає в руці рибальський тризуб.
- Тризубцем і мережею озброювалися і деякі види гладіаторів (ретіарії).
- В греко-римській культурі тризуб, що символізує удар блискавки, є зброєю небесного бога Зевса (Юпітера). Також тризуб символ хаосу (світовий океан як первородний хаос).
- Згідно з легендою, Парацельс зціляв хворих за допомогою тризуба.
- Тризуб був особистим знаком (тамгою) Чингісхана. Тризубець-тамга зображений на прапорі кримських татар.
- Найдавніші писемні згадки про золотий тризуб і блакитне вбрання царів Атлантиди знаходимо у праці Платона «Тімей», яка була написана в 360–355 до н.е. Легенда, описана Платоном, за словами багатьох істориків різних часів, має цілком історичні особливості: історичною її також називав і сам Платон, який позначав жанр кожного свого твору, чи то був міф, чи казка, чи історична праця. Із часу загибелі Атлантиди минуло одинадцять з половиною тисяч років. Припускають, що не всі нащадки Посейдона загинули. Українські землі ніколи повністю не були затоплені морями і потопами, тому цілком імовірно, що давню символіку тризуба і жовто-блакитні барви наші Предки отримали в спадок з Атлантиди. Жовтий колір в Атлантиді символізував — сонце — Яр, блакитний — море (Нептун), Тризубець — владу Нептуна, над світовим океаном.
- Якщо спробувати агрегувати в єдине ціле символіку різних культур, то виходить, що тризуб — це символ влади, котра володіє силою очисного вогню.
  
  
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Суббота, 04.10.2014, 11:41 | Сообщение # 69 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| #Козаки #історія
Франсуа Массон, француз, служив у московському війську (1762-1807), потім написав "Секретні спогади про Росію", де пише: "Нація козаків зменшується через тиск на неї Росії. Хіба що якась щаслива революція позбавить її ярма... Дехто вважає їх ледве не росіянами, одначе козаки не мають нічого спільного з росіянами... Вони в усьому цілком відмінні: вони вигадливіші, чесніші, менше звиклі до рабства, а рабство їх ще не цілком споганило...Козаки не мають нічого спільного з московитами, за винятком грецької релігії та зіпсованої москвинами словянської мови. Їхні звичаї, яхній спосіб життя, хати, їжа – все цілком різне. Козаки є гарні, вродливі, спритні, щирі, чесні, хоробрі, не звикли до рабства. Якщо коротко – повна протилежність москвинам...Козацька нація тратить незалежність, яку вона мала перед об'єднаням з Росією"... Тепер їхня прадавня республіканська конституція не існує, рівність між ними зникла. Російський уряд використовує козаків у своїх війнах, розбиває їхню територію і приєднує до російських провінцій, переселяє козаків в інші провінції, хоч союз козаків з Московщиною був вільний і умовний. Вся земля в Україні належала козацькій нації, і жодний чужинець, включно з москвинами, не міг оселитись там без дозволу козацької республіки"
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Суббота, 04.10.2014, 11:42 | Сообщение # 70 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| Й.Енгел, автор першої (в Європі) наукової історії України писав: "Україна є граничним муром, що стоїть між культурною Європою і нецивілізованною Азією. Вона є воротами, через які багато азійських орд пробували вдертись до Європи. Вже з одної цієїпричини вона заслуговує на увагу...Але як це сталося, що ці горді, вільні козаки опинилися в московському ярмі? Яким чином москвини змогли накласти кайдани на козаків – націю, що була пострахом для Туреччини, Польщі і татар? Як сталось, що місце вільно обранного гетьмана зайняв московський губернатор? Історія козаків мала великий вплив на історію Польщі, Швеції, Трансільванії. Історія козаків багато чого вчить. Треба геніального пера, щоб те все належно описати...Як відомо наприкінці 18 ст. Московський уряд почав колонізувати чорноморські степи, для завоювання яких, українці на протязі багатьох століть понесли великі жертви. Москвини колонізують степи різними чужинцями, яким давали спеціальні привілеї, як наприклад державні позички, реманент, звільнення від податків і т.п. Такі самі привілеї отримували і чистокровні москвини,яких уряд привозив з Московщини. Але в цей самий час московський уряд вів цілком птотилежну політику щодо українців. Українці не лише не діставали тих привілеїв, якими обдаровувались москвини та чужинці, але, навпаки, на українців накладалися побільшені руйнівні податки."
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Суббота, 04.10.2014, 11:49 | Сообщение # 71 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| Легенди #історія
Либідь
Легендарна сестра засновників Києва Кия, Щека та Хорива.
Легенда про заснування Києва називає Либідь не сестрою, а дочкою князя. За сюжетом, дівчина була чудова, як травневе сонце. З усіх країн світу з'їхалися молоді лицарі, князі й королевичі просити її руки. Та княжна й чути не хотіла про весілля. Мовляв, не піду, та й годі. Лицарі й королевичі хотіли звабити княжну своїм багатством, хоробрістю, силою. Не один наклав головою, щоб їй сподобатися, та все даремно. Тоді претенденти порадилися між собою, знизали плечима, сіли на своїх коней і роз'їхалися. Більше до неї наречені не приїздили.
А за кілька років князь помер. Розкішний палац перейшов до наступного правителя, і Либідь мала звільнити замок. Вона збудувала собі хатинку за Києвом, на горі, й жила там самотньо. Але сумним видалося молодиці оте чернече життя. Дні й ночі вона плакала. З її сліз утворився струмочок, який згодом став річкою Либідь. А гора, де мешкала княжна, зветься відтоді Дівич-горою.
На відміну від братів, Либідь постає у негативному світлі. Це невипадково. У народній пам'яті вона залишилася як невірна дружина. Так, саме дружина, адже, згідно з іншими джерелами, вона зовсім не була старою дівою. Якщо вірити літописам, Либідь побралася з остготським королем Германаріхом, який володів Нижнім Придніпров'ям (ось чому, до речі, Нестор Літописець не повідомляє про її місце проживання — вона залишила Київ!). Чоловік звинуватив дружину в подружній зраді та безжально стратив. Обурені брати небіжчиці пішли війною на короля і смертельно його поранили.
Хоч як дивно, але з усіх чотирьох персонажів, що їх титулують засновниками Києва, саме Либіді присвячена більшість столичних топонімів. Є річка з такою назвою, а неподалік розташована станція метро «Либідська». Існують вулиці Либідська та Володимиро-Либідська. У старому Києві були також вулиці Набережно-Либідська (тепер частина вулиці Горького), Новолибідська (нині Волгоградська на Солом'янці) та провулок Либідський (сучасна вулиця Панаса Любченка).
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Суббота, 04.10.2014, 11:53 | Сообщение # 72 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| 3 жовтня 1621 року, під #Хотином, завершилась битва козацького війська на чолі з гетьманом Петром Сагайдачним, що була величезним внеском у знищення турецької армії, у війні Речі Посполитої та Османської імперії.
В результаті поразки турецький султан Осман II був змушений припинити війну, а Туреччина відмовитись від планів завоювання Європи.
#Iсторiя #история
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Суббота, 04.10.2014, 12:07 | Сообщение # 73 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| Чи знаєте ви, що:
У пісні «Їхав козак за Дунай», яку вважають народною, є автор – це український козак, поет, політик та філософ 18 сторіччя Семен Климовський.
У свій час він був «знаним не менше, як сім грецьких мудреців і шанованим в Україні між козаками і селянами, які приходили здалеку послухати його мудрих розмов і чудових віршів», писав про нього історик Микола Карамзін. Свого часу Климовський написав багато віршованих творів. Одну книжку «Про правду і великодушність добродійників» він подарував Петру І. Як відреагував на неї цар, невідомо. Однак дослідник В. Срезневський стверджує, що, прочитавши книжку, Петро І мав розгніватися. Попри все вона і нині зберігається у бібліотеці Російської академії наук у Петербурзі.
Щодо пісні «Їхав козак за Дунай», то під її впливом писали свої твори українські і російські поети, зокрема, Л. Боровиковський, О. Пушкін («Козак»), О. Дельвіг («Поляк»). А Салтиков – Щедрін зазначав, що у найвіддаленіших куточках Росії кожна баришня, яка не хотіла відставати від моди, виконувала цю пісню — романс.
У Європі ж вона стала популярною спочатку у Німеччині. На її тему музику писали Г. Вебер та Бетховен. Вона увійшла до збірки «Музикальні скарби німців», але у примітках зазначалося, що слова і музика пісні виникли в Україні. З Німеччини вона потрапила до Франції, Австрії, Чехії, Англії, а потім і до Угорщини. Текст пісні друкувався італійською, польською та іншими мовами, причому у перекладах вона залишалася майже без змін.
Оригінал пісні до сьогодні не зберігся. Нові покоління до неї додали щось своє, проте її основа залишилася незмінною.
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Суббота, 04.10.2014, 12:13 | Сообщение # 74 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| Чи знаєте ви, що:
Щоб зберегти для нащадкiв могилу Шевченка, троюрiдному братові Тараса Шевченка Варфоломію Шевченку «елисаветградскому мещанину» доводилося орендувати землю пiд неї у Канiвської мiської думи. І дума регулярно брала за «полдесятины городской земли, на которой погребён прах Академика Императорской Академии художеств Тараса Шевченка» щорiчну орендну плату — 2 карбованці срiблом.
Незадовго перед смертю Варфоломій Шевченко (він помер в 1892 році) за 100 карбованців сріблом викупив орендований шматок землі під Шевченковою могилою й подарував його місту Каневу з умовою, що на подарованій землі не дозволять нічого будувати, і не перетворять її на кладовище. Водночас, могила мала бути відкритою для відвідувачів.
Разом із землею Варфоломій Шевченко подарував місту ще й 3000 карбованців сріблом, які вклав до державного банку, заповівши, щоб проценти з тієї суми міська влада використовувала на утримання могили. Але мiська дума дар не прийняла і утриманням могили не переймалася. Межа турбот мiсцевої влади обмежувалась лише наглядом за вiдвiдувачами Тарасової гори.
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Воскресенье, 05.10.2014, 14:53 | Сообщение # 75 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| #КиївськаРусь #історія
Добриня (воєвода)
Історична особа, воєвода Володимира I Святославича.
Коли в 970 році великий князь Святослав розділив Київську Русь між двома старшими синами, новгородські посли, за вказівкою Добрині, випросили до себе Володимира, який і поїхав у Великий Новгород зі своїм дядьком.
979 року Володимир вирушив із Новгорода в Київ з наміром відібрати владу у старшого брата. Добриня ж хотів відняти у Ярополка наречену, Рогніду, дочку полоцького правителя Рогволода, щоб видати її за Володимира. На це Рогніда відповіла: «Не хочу я за робичича», чим сильно образила Добриню, сестру якого називали рабинею, і після перемоги, здобутої над Рогволодом, він, за літописом, наказав племіннику «бути з нею (Рогнідою) перед батьком її і матір'ю».
Ставши єдиним правителем держави, Володимир поставив посадником в Новгороді Добриню. Звідси, в 985 році, він ходив разом з Володимиром на багату Волзьку Булгарію. Мир з болгарами був заключений за порадою Добрині, який говорив, що такий багатий народ не буде платити данину.
Що стосується участі Добрині в хрещенні новгородців, то її, можна визнати достовірною, але відомості про цю подію у літописах невизначені та заплутані, а подробиці епізоду, передані Татищевим зі слів так званого Йоакимовського літопису, ґрунтуються на старовинній новгородській приказці: «Путята хрести мечем, а Добриня вогнем». Згідно з цими відомостями, жрець Богомил на прізвисько Соловей, підбурював новгородців проти нової, християнської віри і був переможений посадником Ворб'єм Стояновичем. Однак М. М. Карамзін вважав наведену Татищевим історію хрещення Новгорода вигадкою.
Згодом новгородським посадником став син Добрині — Костянтин Добринич.
|
| |
| |
|
