|
История. Факты.
| |
| Edellweiss | Дата: Пятница, 30.05.2014, 11:23 | Сообщение # 1 |
 Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 18665
Статус: Offline
| 
|
| |
| |
| Edellweiss | Дата: Понедельник, 21.08.2017, 10:36 | Сообщение # 61 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 18665
Статус: Offline
| Трагедия, унесшая жизни 106 детей и 4 взрослых,
произошла в Эльбарусовской средней школе Мариинско-Посадского района
5 ноября 1961 года.
Тогда в честь годовщины Великой Октябрьской революции в школе решили организовать праздничный концерт, на котором дети бы пели красивые песни о большом деле Владимира Ильича Ленина. Дети постарше, понятное дело, сбежали с этой отвратительной тягомотины, а вот у совсем маленьких детей выбора не было.
Поскольку светлое социалистической будущее вот уже 50 лет как все никак не могло наступить, школа находилась на печном отоплении, а бензиновые генераторы, будучи ровесниками самой революции, имели обыкновение наглейшим образом ломаться. Пытаясь починить остоебенивший генератор и растопить печь, учитель физики и спалил всю школу. Что символично, пожар вспыхнул в тот момент, когда дети исполняли матросский танец. Вот тебе и разгорелось пламя социализма из искры революции.
Поскольку партийное руководство жило высшими материями, типа построения справедливого социалистического общества, такие пустяки как правила противопожарной безопасности и аварийные выходы в школе мало кого интересовали, из-за чего все выходы были заставлены партами. Печальным итогом столь вопиющего распиздяйства стало 106 заживо сгоревших детей.
Только в 1994 году газеты рассказали о трагедии, основываясь на воспоминаниях очевидцев и рассекреченных обкомовских документах. Ибо в СССР нельзя было подмывать фундамент священной веры пролетария в правильность вектора развития грядущего со дня на день светлого социалистического будущего. А тех, кто смел неосторожно распускать такие слухи, называли агентами Запада, клевещущими на совочек по заказу дядюшки Сэма. Эхх, какую страну просрали, не так ли?
Трагедия случилась и дети пострадали из-за того, что в обществе царила демагогия, очковтирательство, показуха, злоупотребление служебным положением. За формальным порядком и спокойствием скрывались вопиющие нарушения элементарных правил пожарной безопасности, нарушение простых инструкций, правил и всеобщая неблагоустроенность регионов.
Память тоже была жестока к тем, кто пострадал в этой трагедии. После пожара эти люди оказались в одиночестве со своей бедой: никакой огласки, полнейший запрет, сплошная стена непонимания, обвинения в работе на Запад, глухое молчание. А кто осмеливался много говорить, отправлялся на урановые рудники лес валить. Так вот люди и жили со злостью на жизнь и власть. Беззащитные и обозленные на всех.
И надо ли удивляться, что уже в следующую зиму в той же Чувашии, в городе Цивильске, школьники снова «разыграли» эльбарусовский сценарий? Растапливая печь в помещении мотокружка Дома пионеров, снова лили бензин из ведра на поленья, снова уронили на пол загоревшееся ведро…. Знали ли они об Эльбарусово? По счастью, в Цивильске здание было почти пустым, поэтому обошлось без жертв. Только само здание Дома пионеров сгорело до тла.
Мемориальный сайт, посвященный трагедии
..... В зале, пышущем жаром, наполненном дымом, нечеловеческим рёвом и воем, нельзя было ничего разобрать. Становилось нечем дышать. Горели стены, потолки. Дети задыхались, выбились из сил. Вырваться наружу удалось только тем, кто был сильнее и старше.
Вскоре крыша и потолок горящего здания обвалилась. Плачь и стоны внутри здания утихли. Туман над пепелищем бывшей школы наполнился запахом горелой человеческой плоти.
В тот день погибли 4 учителя и 106 детей, среди них 20 дошкольников и 4 детей в возрасте 7 лет. И помочь им не сумел никто. Чуть ли не скоростью пешехода пробивались сквозь молочный океан непроницаемого тумана пожарные машины со всей округи.
Более 100 семей пострадали в этой трагедии. 80 из них потеряли своих близких, в трёх семьях сгорели по 4 ребёнка, в двух семьях по три, в 17 семьях – по два, в 58 – по одному ребёнку. Семь семей остались без детей, все погибли на пожаре.
Только в двадцати трёх семьях из восьмидесяти родились дети после пожара....
|
| |
| |
| Edellweiss | Дата: Понедельник, 21.08.2017, 10:40 | Сообщение # 62 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 18665
Статус: Offline
| Массовая давка в «Лужниках» 20 октября 1982 года, приведшая к гибели 66 человек.
О трагедии также впервые узнали только с приходом гласности. Причиной сокрытия являлось все то же самое: огласка подробностей инцидента могла посеять в головах пролетариев крамольную мысль о полным похуизме и неприспособленность совка к нормальному человеческому существование. Жители, конечно же, не должны были об этом знать. Более того, о самой крупной трагедии в истории российского спорта не знали даже игравшие в тот вечер на поле футболисты.
В тот день выдался лютый мороз, а поскольку комфорт в СССР считался стереотипом, навязанным извне, об оборудовании стадиона под такую погоду никто даже не думал. В итоге абсолютное большинство болельщиков набилось на одну трибуну стадиона — на ту, которая была ближе к метро, чтобы после матча скорее добрести до станции, где можно отогреться.
Сиденья и полы были покрыты наледью и снегом, а для упрощения контрольно-пропускной процедуры был открыт лишь один выход. Ну, чтоб совсем уж по-советски — какой же советский человек без очередей?
В итоге во время шествия жаждущей отогрева толпы к выходу одна девушка поскользнулась на суровой советской наледи и упала. А на нее еще один человек... и еще... Выход один... Толпа рвется греться. Толпа была столь огромна, что металлические перила лестницы выгнулись и люди начали валиться вниз на бетонный пол и разбиваться. Информацию скрывали даже от родственников погибших — те сами искали их по больницам и моргам и рассказывают, что их не пускали на опознание.
|
| |
| |
| Edellweiss | Дата: Понедельник, 21.08.2017, 10:41 | Сообщение # 63 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 18665
Статус: Offline
| От Центрального Комитета КПСС и Совета Министров СССР.
5 июня с. г. на Волге, вблизи г. Ульяновска, произошла авария пассажирского теплохода «Александр Суворов», повлекшая за собой человеческие жертвы.
Центральный Комитет КПСС и Совет Министров СССР выражают глубокое соболезнование семьям и родственникам погибших.
Такое сообщение передал ТАСС 7 июня 1983 г.
За этими скупыми строчками скрывалась одна из самых масштабных катастроф за всю историю нашего речного флота — русский аналог «Титаника», теплоход «Александр Суворов».
Количество погибших на борту корабля неизвестно по сей день и колеблется от 176 до 600 человек.
Одной из крупнейших речных катастроф в истории было посвящено лишь несколько заметок размером со спичечный коробок в партийной прессе. Все остальное — не советского ума дело. Ибо корабли тонут только на Западе, в совершенной же социалистической системе СССР все отлажено до такой степени точности, что даже мысль о вероятности трагедии является еретической. Поскольку для советского человека важно было знать, как гниют рабочие за рубежом под гнетом бесчеловечной системы капиталистической эксплуатации, о катастрофе стало известно только в разгар гласности.
Советскому человеку нельзя было такого показывать, чтобы он, не дай бог, ненароком не подумал о причинах этой катастрофы и не усомнился в мудрости смотрящей в светлое социалистическое будущее компартии. А причиной являлось отсутствие сигнальных огней на мосту, в который теплоход и впилился, как пьяный матрос в писуар Смольного. Судя по всему, такие мелочи как сигнальные огни в СССР считались недостойным пережитком буржуазии. И правда: зачем огни, когда можно наклепать ракеток побольше? Да и к тому же в жизни советского человека были главные символы победы социализма над силами капиталистического зла — колбаса по 2.20 и газета для селедки. Все остальное на этом фоне уже было не интересно.
|
| |
| |
| Edellweiss | Дата: Понедельник, 21.08.2017, 10:43 | Сообщение # 64 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 18665
Статус: Offline
| Взрыв ядерных отходов на химкомбинате «Маяк» в 1957 году.
Это была первая в истории СССР крупная радиационная авария, в зоне загрязнения которой оказалась огромная территория из трех областей: Челябинской, Свердловской и Тюменской.
Сведения о катастрофе власть скрыла как от населения страны, так и от жителей Урала, оказавшихся в зоне радиоактивного загрязнения.
Мерцавший оранжево-красным светом столб дыма и пыли высотой до километра в газетах назвали «полярным сиянием».
Вот как инцидент освещали советские СМИ:
«В прошлое воскресенье вечером… многие челябинцы наблюдали особое свечение звёздного неба. Это довольно редкое в наших широтах свечение имело все признаки полярного сияния. Интенсивное красное, временами переходящее в слабо-розовое и светло-голубое свечение вначале охватывало значительную часть юго-западной и северо-восточной поверхности небосклона. Около 11 часов его можно было наблюдать в северо-западном направлении… На фоне неба появлялись сравнительно большие окрашенные области и временами спокойные полосы, имевшие на последней стадии сияния меридиональное направление. Изучение природы полярных сияний, начатое ещё Ломоносовым, продолжается и в наши дни. В современной науке нашла подтверждение основная мысль Ломоносова, что полярное сияние возникает в верхних слоях атмосферы в результате электрических разрядов… Полярные сияния… можно будет наблюдать и в дальнейшем на широтах Южного Урала» — что наывается, оцените зашкаливающую степень цинизма Советов.
К счастью, больше сияний там все-таки не наблюдали. Как власть ни старалась, однако скрыть полностью аварию оказалось невозможно, прежде всего из-за большой площади загрязнения радиоактивными веществами и вовлечения в сферу послеаварийных работ значительного числа людей, многие из которых разъехались потом по всей стране. Однако длительное время эта история расходилась в качестве слухов и городских легенд.
Официально факт аварии был признан лишь 1989 году.
|
| |
| |
| Edellweiss | Дата: Понедельник, 21.08.2017, 10:45 | Сообщение # 65 |
|
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 18665
Статус: Offline
| Взрыв ракеты на Байконуре в 1960 году.
Советское руководство подгоняло разработчиков в связи с обострением холодной войны, плюс, по традиции, нужно было похвалиться очередным достижением к годовщине Октябрьской революции.
Хрущев и Брежнев лично инспектировали ход работ.
В этих условиях, на свой страх и риск, военные вынуждены были вывезти на площадку недоработанную ракету. Непомерная спешка в Светлое Будущее привела к грубому нарушению всех существующих правил техники безопасности и огромным жертвам.
От 78 до 126 человек сгорели заживо и умерли от ожогов впоследствии: от ракеты кругами расходились волны пламени, пожирая все на своем пути, а из огня с нечеловеческими криками выскакивали и разбегались во все стороны горящие, как факелы, люди. Некоторые добегали до ограды из колючей проволоки и безжизненно повисали на ней, прямо как в одной из сценок фильма «Терминатор-2».
Понятное дело, трагедию строго засекретили, родных и близких погибших заставили говорить о несчастном случае, а самих жертв тайком похоронили на кладбищах разных городов и в братской могиле на Байконуре.
|
| |
| |
| Irinaya | Дата: Пятница, 02.07.2021, 18:18 | Сообщение # 66 |
 Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 4531
Статус: Offline
| Літо 1921 року. Три роки і вісім місяців з часу приходу більшовиків до влади.
Головний більшовик Володимир Ульянов (Ленін) живе в одному з розкішних маєтків Підмосков’я, яке відібрали у вдови фабриканта Сави Морозова. Їздить в суперрозкішній «Delanay Billville», який належав останньому російському імператору. До послуг “вождя світового пролетаріату” і його дружини ще півдесятка автомобілів з царського гаража. І такий стиль життя завжди був і є притаманним всім #слугамнароду.
А в швейцарських банках на ім’я Леніна є вкладів на 75 мільйонів франків.
Головний чекіст Фелікс Дзержинський живе в особняку золотопромисловця Стахеєва, оздобленому італійським мармуром і яшмою. До послуг Дзержинського особиста дача на ПБК – знаменитий палац князів Юсупових. Там для “Залізного Фелікса” навіть бункер обладнали, бо він був неабиякий боягуз.
А ще одна “скромна дачка” Дзержинського – в підмосковному Любанові, колишній маєток поміщика Шліппе. А в Звенигородській волості – ще одна, колишній маєток нафтового магната Зубалова, пізніше відома як “Горки-9”.
На швейцарських рахунках Дзержинського – 80 мільйонів франків.
Стільки ж – у глави виконкому Комінтерну Григорія Зінов’єва.
На рахунках у “більшовика № 2” Льва Троцького в США 11 мільйонів доларів, а в Швейцарії – 90 мільйонів франків. І “скромна дачка” в Черкізово. Там же – палаци Калініна, Свердлова та інших відомих більшовиків.
Про кількість мільйонів на їх рахунках в казковій Швейцарії і кілограмах смарагдів в особистих сейфах не скажу, щоб не засмучувати. Скажу тільки, що в 1921-1922 роках в Південній Африці було зупинено видобуток алмазів – річка діамантів з Росії, що продавались за смішними цінами, зробила її невигідною.
Випереджаючи питання: про мільйони більшовицьких вождів влітку 1921 писала газета “Нью Йорк Таймс”. Ціле розслідування було.
А хочете меню товариша Дзержинського в тому році, коли від голоду гинули мільйони селян і пролетарів?
Понеділок: консоме з дичини, лососина свіжа, цвітна капуста по-польськи.
Вівторок: солянка грибна, котлети телячі, шпинат з яйцями.
Середа: суп-пюре з спаржі, яловичина-буллі, брюссельська капуста.
Четвер: вуха боярська, стерлядь парова, зелень, горошок.
П’ятниця: пюре з цвітної капусти, осетрина, боби метрдотель.
Субота: юшка з стерляді, індичка з моченими яблуками, вишнею і сливою, гриби в сметані.
Неділя суп зі свіжих печериць, курча маренго, спаржа.
І не те гидко, що жили вони в палацах, жерли з срібла і сербської порцеляни солодко і від пуза. І навіть не те, що десятки мільйонів вивозили з країни на випадок якщо доведеться тікати з охопленої війною країни.
Гидко те, що сотні літераторів і тисячі журналістів писали за завданням Агітпрому цинічну брехню про те, як Дзержинський непритомнів із голоду. Як Ленін порожнім окропом з шматочком цукру вприкуску чорний сухарик запивав. Якими вони всі були людяними-прелюдяними і скромними-прескромними.
І виходить в тій огидній історії, написаній радянськими “істориками за викликом”, що “Залізний Фелікс”, колишній закінчений наркоман, не від передозу кокаїну ноги простягнув, а чи то серцевого нападу, чи то від туберкульозу. І що Свердлов помер від іспанського грипу, а не був отруєний Леніним за те, що організував на Леніна замах.
Історія більшовиків, а потім комуністів; історія їх влади – це суцільна мерзенна бридота.
А поки такі факти слід знати всім. Бо останнім часом почалися спроби реанімації “совка” і героїзації тих, хто в ньому панував. І бубонять всі ці товариші одне: “не треба переписувати історію”.
Було б що переписувати …
Для тих, хто розуміє.
Історія – це досвід життя цілих народів. Але ще вона і страшна зброя, яку той же Кремль використовує століттями, замовляючи “історикам за викликом” (і не тільки своїм) потрібні обґрунтування претензій на чужі землі.
Текст (с) Павло Бондаренко
Чтобы жить и дышать,
И любить, и мечтать,
Пусть меня не оставит Надежда!
|
| |
| |
| Irinaya | Дата: Среда, 01.09.2021, 21:02 | Сообщение # 67 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 4531
Статус: Offline
| Знай і пам'ятай !
1. Державу із назвою Московія цар Петро І перейменував у Росію аж у XVIII столітті, в 1721 році.
2. Плем'я мокші назвало свою річку Москва. А переклад цієї назви з мови мокші звучить як "брудна вода". Будь-які інші мови світу не можуть перекласти слово "Москва". Слово "кремль" - татарське й означає "укріплення на височині".
3. У середньовіччі всі картографи Європи писали й проводили кордон Європи вздовж кордонів Русі, а Русь - це територія нинішньої України. Московія - улус, зі своїми фінськими народами завжди була складовою Орди. Її Європа справедливо відносила до Азії.
4. Московія (Росія) платила данину кримському хану - своєму суверену й господарю, який був правонаступником Золотої Орди, аж до 1700 р. Цар Московії зустрічав кримського посла на Поклонній горі, садив його на свого коня, а сам ішов пішки в Кремль, ведучи коня із кримським послом. Садив його на свій трон і ставав перед ним на коліна.
5. У 1610 році в Московії на Борисі Годунові (мурза Гудун) закінчилася династія Ченгізідів (родичі Чингісхана). На трон звели Олексія Кішку з фінського роду Кобили, а при вінчанні його в царство церква дала йому призвіще Романов, який нібито прибув з Риму правити Московією.
6. Катерина ІІ після окупації Великого Князівства Литовського (територія Білорусі) в 1795 р. своїм наказом веліла угро-фінські племена Московії назвати великоросами, а українців - справжніх русичів - малоросами.
7. Ніхто й ніколи не бачив у оригіналі договір про воз'єднання Московії та України, нібито підписаний Б. Хмельницьким і царем О. Романовим.
8. Уже кілька століть археологи Московії шукають артефакти, що підтверджують достовірність Куликовської битви, але поки безуспішно. От тільки байку про перемогу Д. Донського над Мамаєм виспівують і досі на всі голоси.
9. Псковська, Новгородська, Смоленська області Росії - це колишні слов'яно-руські князівства й до угро-фінської Московії не мали ніякого відношення, доки Московія-Орда не окупувала їх відповідно в 1462, 1478 і 1654 роках. А в інших областях Росії - Московії - ніколи не мешкали слов'янські племена й народи.
10. Золота Орда та її дочка Московія - це єдині країни світу, які тримали в рабстві власний народ.
Це пояснює вічну відсталість багатої на природні копалини Московії від порівняно обділених на природні ресурси європейских країн. Адже ефективність роботи вільних людей набагато вища, ніж рабів.
Чтобы жить и дышать,
И любить, и мечтать,
Пусть меня не оставит Надежда!
|
| |
| |
| Irinaya | Дата: Четверг, 02.09.2021, 04:34 | Сообщение # 68 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 4531
Статус: Offline
| Московія, Володимиро-Суздальське князівство, інші їхні князівства та "уділи" - Смоленське, Тверське і т.д., це були території, які століттями платили данину Золотій Орді, бо були його органічною частиною.
Сьогоднішні російські історики, той історичний період не хочуть, навіть, ігогом називати.
А чому?
Та тому що всі оті князі, були частиною адміністрації Золотої Орди. "Ярлики" на княжіння, кожен князь їздив отримувати в столицю - Сарай-Бату ( зараз це Астраханська область). Крім цього, московські, тверські й володимиро-суздальські князі інтригували один проти одного, підставляли один одного, заручившись підтримкою монголо-татарів ще й "мочили в сортирі" один одного.
Нещадно експлуатували своїх підданих ( збираючи данину).
Але й монголо-татари їм все одно не довіряли: у всіх отих їхніх "вузлових" містах постійно були на службі "баскаки". Це були контролери за адміністративно-господарською діяльністю і контролери за збиранням данини.
Баскаки були всі з прислані з Сарая-Бату, а от рядові службовці, ким безпосередньо "на місцях" командували баскаки, були наполовину татари, а наполовину кацапи 
Тобто, російські історики мають рацію: то було не іго, а дійсно, спільне співжиття. 
Російські князі постійно їздили "в Орду" - для вирішення фінансово - господарських, управлінських і кадрових питань.
Знаменитий московський князь Іван Калита, пишуть, що півжиття прожив не в Москві, а в Сарай-Бату, або по дорозі туди-сюди.
Постійно їздив "рішать вопроси" ))
В Золотій орді правлячою династією були чингізиди. В Московії таких не було, тому Московія платила данину років 250. В Москві тамтешні "рюриковичі" це чітко усвідомлювали й підпорядковувались. Коли була знаменита Куликовська битва (1380), то Дмитрій Донський сміливо розхерачів татарів, котрі були під проводом Мамая, котрий не був чингізидом. Тобто згідно з золотоординськими порядками Мамай був "самозванець". Але пізніше татари зібрали свої війська й послали "отвєтку".
Послали вже родового чингізида - хана Тохтамиша і котрий знову взяв Московію підконтроль(1382) без бою на 100 років вперед. Московські бояри Тохтамишівцям не роздумуючи відкрили ворота, а Дмитрій Донськой з"їбався кудись в Вологду, від гріха подалі.
Бо і Донськой, і московські бояри золотоординські "понятія" поважали й виконували, аякже ж, субординацію не забували і не діяли "по беспрєдєлу" 
Коли розпалась Золота Орда, то її спадщиною лишились 4 території: Астраханське, Казанське, Кримське ханства і Московське князівство. І тільки тоді, коли Сарай-Бату перестав бути координуючим центром, владу в Золотій Орді захопили московити: досить швидко взяли піл контроль астраханське, а потім казанське ханства. Кримьке було далекувато, його всяли під контроль років через 250. А перед цим "рішали вопроси" на території Великого князівства Литовського і на Півночі Європи.
Чтобы жить и дышать,
И любить, и мечтать,
Пусть меня не оставит Надежда!
|
| |
| |
| Irinaya | Дата: Четверг, 02.09.2021, 04:36 | Сообщение # 69 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 4531
Статус: Offline
| Якщо комусь цікаво й буде вільний час, то подивіться ось це відеоролик (20 хвилин). Або, хоча б, останні 6 хвилин. Розповідає професійний історик, в русофобстві помічений ніколи не був, випускник московського університету.
Чтобы жить и дышать,
И любить, и мечтать,
Пусть меня не оставит Надежда!
|
| |
| |
|
