|
ГЕРОИ ,отдавшие жизнь за свободу Украины.
| | |
| Нелли | Дата: Понедельник, 18.08.2014, 10:40 | Сообщение # 121 |
 Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| Сумуємо - загинув в бою за Україну коло села Новосвітлівка (Луганщина) свободівець, боєць батальйону "Айдар" Володимир Зюзь, 1948 р.н. Мешкав у селі Осипенко Бердянського району Запорізької области. В "Свободі" з 2010 року.
Схиляємо голови перед героїчним чином Побратима!
Герої не вмирають!
 
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Понедельник, 18.08.2014, 17:06 | Сообщение # 122 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| Львівщина втратила ще одного Героя.
Ігор Добровольський(с. Воютичі Самбірського р-ну.)
Вічна пам'ять загиблому герою, який поклав своє життя в боротьбі з загарбником, за вільну та незалежну Україну!!!
Вечная память Герою!
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Вторник, 19.08.2014, 10:10 | Сообщение # 123 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| У зоні АТО захищаючи Україну загинув уродженець РФ
Доброволець Андрій Бровінський народився у РФ, але віддав своє життя за Україну під час боїв з терористами на Донбасі
Чоловік помер ще 40 днів тому, а його матір і досі не вірить, що він більше не повернеться додому. У родині не знали, що Андрій та його брат-близнюк воюють у зоні АТО. Батькам добровольці розповідали, що служать у Бердичеві.
Андрій та його брат Олександр охороняли блокпост у Новоазовську на Донеччині. Територія була контрольована українською армією, але час від часу бойовики влаштовували там диверсії. Того разу бойовики відкрили мінометний вогонь. Андрій зреагував миттєво і прикрив собою брата.
Колишній росіянин загинув у зоні АТО на українському боці
"Осколки він прийняв на себе, потім мене накрило далі. Його вбило. Вже потім, коли була перекличка, я почув, що про Бровінського ніхто не каже. Вже потім я дізнався, що його немає", - розповідає брат героя.
Зараз контужений, але живий завдяки своєму найближчому родичу він зараз проходить реабілітацію у військовому санаторії на Вінниччині. Хлопець розповідає, що бути патріотами і справжніми чоловіками їх навчив батько - російський військовий. Україну родина вважала своєю батьківщиною, адже перебралася сюди, коли близнюкам було по 13 років.
Добровольцям не бракувало бойового духу у зоні АТО, а от надійної захисної екіпіровки не було. Замість каски на загиблому Андрієві був військовий кашкет.
Після смерті бійця його родина ніякої допомоги не отримала, йому не присвоїли ні звання, ні нагороди. Попри це Олександр після одуження планує повернутися у зону бойових дій. Воюватиме буде за двох - за себе і за брата.
СЛАВА ГЕРОЯМ!
Кореспондент ТСН Анна Тітовська.
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Вторник, 19.08.2014, 10:24 | Сообщение # 124 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| В зоні АТО загинув Вадим Ричков. Це чоловік відомої волонтерки Тетяні Ричкової,
В березні він пішов добровольцем у 25-ту бригаду десантників.
Без тата залишився 11-річний хлопчик.
ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ ГЕРОЮ!
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Вторник, 19.08.2014, 11:05 | Сообщение # 125 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| Загиблий в АТО Олександр Філь був єдиним сином у матері
"Вічна пам'ять! Герої не вмирають! Спочивай з миром!..
Ти назавжди залишишся в наших серцях!" - пишуть друзі в соцмережі на сторінці Олександра Філя з Бережан.
Цей 19-річний юнак загинув в зоні АТО 16 серпня.
Він отримав смертельне поранення під час виконання бойового завдання. Олександр Філь був навідником аеромобільного-десантного батальйону військової частини А0284.
Слава Герою! ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ!
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Вторник, 19.08.2014, 11:15 | Сообщение # 126 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| Во время боев на Донбассе геройски погиб сотник 17 сотни Самообороны Майдана, доброволец батальона "Киев-2" Сергей Подгорный.
Об этом в своем ""Фейсбуке" пишет главред Цензор.НЕТ Юрий Бутусов.
Он отмечает: "Сергей Подгорный... Сотник 17-й сотни Самообороны Майдана. Прошел весь Майдан с первого и до последнего дня... Воин по духу, по крови, по бесстрашию и по поступкам. Сергей из Новой Каховки Херсонской области, работал во Львовском университете физкультуры.
Доброволец батальона спецназ МВД Украины "Киев-2". Сегодня, во время операции по захвату банды диверсантов в поселке Чернухино, Сергей первым ворвался в дом. Могли врага закидать гранатами - но бандиты в доме прикрывались мирными людьми, и бойцы не стали рисковать жизнью мирных граждан - рискнули своей. Для этих парней честь дороже жизни...
Российский агент захвачен в плен. Никто из мирных граждан не пострадал. Но Сергей... Спасибо, герой. В двух словах про твою жизнь и твою борьбу не рассказать. Мы не забудем тебя. Мы будем стараться жить достойно твоей памяти..".
НИКТО НЕ ЗАБЫТ! ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ!
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Вторник, 19.08.2014, 11:18 | Сообщение # 127 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| 16 серпня близько 23 год під Луганськом загинув Пасевич Іван Григорович. Врятувавши 3-ох своі'х побратимів. Вічна пам'ять.
СЛАВА ГЕРОЮ!
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Вторник, 19.08.2014, 11:22 | Сообщение # 128 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| С самого начала войны, пока волонтёрствовал, сознательно избегал знакомиться и сближаться с вояками.. Практически не брал и не оставлял своих номеров, ограничивался связью через третих лиц.. Но не всегда получалось.. Теперь приходится вспоминать.. Поминать..
Королько Микола Петрович («Вітер»)
Дата та місце нарождення: 1988 р., м. Тоболи, Волинська область.
Дата та місце загибелі: 21 липня 2014 р., м. Луганськ.
Звання: Рядовий.
Посада: Снайпер.
Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони "Айдар".
Обставини загибелі: Загинув від влучення танкового снаряду під час виконання бойового завдання в районі Луганська.
Коля "Ветер".. Снайпер.. Наши дочери тёзки и ровесницы.. Да и жили мы неподалеку.. Совсем недавно мне сказали, что тебя уже нет с нами.. Прости.. Не знал.. Хотел набрать, когда искал саунд-модератор.. Не набрал... Не успел.. Обнимаю, Брат.. Спи спокойно..
СЛАВА ГЕРОЮ! ВЕЧНАЯ ПАМЯТЬ!
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Вторник, 19.08.2014, 11:25 | Сообщение # 129 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| ДВА ГЕРОЇ
Мій кращий друг ладнає кулемет.
Над нами дим, немов би чорна хмара...
У нас на двох один бронежилет,
У нас на двох лише одна гітара.
Мій кращий друг не знає слова біль,
Чи може він такий характер має?
Мій кращий друг стріляє точно в ціль –
Патрони він дарма не витрачає.
Мій кращий друг з дніпровських берегів,
А я з Карпат, де гори й полонини.
Мій друг, як я – не має ворогів,
Та понад все він любить Україну.
Мій кращий друг – гуляка із гуляк,
А в мене є і діти, і дружина,
Та знаю я, як щось піде не так,
Мій вірний друг мене в бою не кине…
І не моя, і не його вина,
Що у руках нічого, окрім зброї,
Іде війна - безжальна і страшна,
Мій друг і я - ми два її герої...
А нині в нас тяжкий позаду день.
Є гарний чай і є стара гітара.
Мій кращий друг – він знає сто пісень!
І я завжди співаю з ним на пару.
Анатолій Матвійчук (с)
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Вторник, 19.08.2014, 14:42 | Сообщение # 130 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| Фото #бойца #батальона " #Донбасс " с позывным "Улыбка", который сегодня героически погиб при зачистке города Иловайска от террористов.
Фото сделано всего несколько дней назад.
"Улыбке" было 37 лет. Он был родом из "Черкасс"
Слава герою!
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Вторник, 19.08.2014, 15:00 | Сообщение # 131 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| 
КОМБАТ, ЗА ЯКИМ ПЛАКАЛИ СОЛДАТИ...
Повагу від людей та своїх бойових побратимів офіцер Леонід Полінкевич (на фото) із Колок Маневицького району заслужив ще за життя. А тепер варто і державі подбати про пам'ять патріота, який з честю виконав до кінця свій військовий обов'язок
Василь НАГОРНИЙ
«СЕСТРО, ТРЕБА БУДЕ, ЖИТТЯ ПОКЛАДУ ЗА УКРАЇНУ»
Молодша сестра Леоніда Полінкевича Світлана, вчителька англійської мови Луцької школи № 24, відразу погодилась прийти до редакції. Розмова була важкою, жінка ледь стримувала сльози, згадуючи всі важливі етапи життя брата.
— Льоня старший за мене на чотири роки, 19 вересня йому виповнився б 31, — розпочала свою розповідь Світлана. — Він був надзвичайно добрим, всім допомагав. Ніколи не перечив батькам, бо вважав то неповагою. В старших класах уже вирішив, що хоче стати військовим. І ще дуже любив техніку — напевно, від тата талант передався.
А я завжди була поряд. На випускному, коли закінчив Колківську школу, під час складання присяги, як вступив до Харківського інституту танкових військ та коли закінчив його і став офіцером. А які він листи писав нам з інституту….
Світлана на хвилину задумалась, мабуть, пригадувала якісь уривки. Очі знову наповнилися слізьми, і вона продовжила:
— Він писав про життя, мрії, про те, як хоче мати сина… Кожний лист — сповнений неймовірним оптимізмом та жагою до життя. Після інституту пішов служити у військову частину Володимира-Волинського. Жив у гуртожитку. У 24 роки одружився, і народилась донечка Олександра, для якої я стала хрещеною матір'ю. А в 29 уже отримав звання майора. Щоправда, в підпорядкуванні мав лише кілька людей та чимало старої, занедбаної техніки. Брат власним коштом купував запчастини, фарбу, постійно телефонував до тата і радився, як полагодити той чи інший механізм. Радів, коли в частину приїхали механіки-волонтери, які безкоштовно допомагали ремонтувати військову техніку, казав, що ці майстри — неймовірні люди.
А згодом розпочалась березнева мобілізація. Льоня був пригнічений, бо в частину почали прибувати люди, які навіть не розуміли, навіщо їх сюди привезли та що вони повинні робити.
Світлана знову замовкла, перевела подих та продовжила розповідь:
— Коли чекала в Рівному тіло брата, то підійшли його бійці. Вони плакали і казали, що Льоня був дуже хороший командир, йому довіряли. Він єдиний, хто зібрав увесь батальйон і відверто сказав: «Хлопці, нас відправляють на схід. Що маємо там робити — не знаю, але будемо виконувати наказ».
Спочатку потрапили на Дніпропетровщину. Згодом передислокували їх у Донецьку область, хоча від нас це приховував. По телефону розповідав, що там дуже важко психологічно: мовляв, місцевий люд переляканий, думає, що війська прийшли спалювати їхні будинки, грабувати та вбивати.
21 травня до нього прийшло «поспілкуватися» більш як 100 місцевих жителів, яких він намагався переконати, що українські війська не карателі. Серед них були підбурювачі, що їх бачив на світлинах з антимайданівського табору.
У переддень трагедії о 21.30 мама до нього зателефонувала. Був веселий, сказав: «Мамо, все нормально. Я тобі передзвоню». Потім ще раз набрала його о 6-й годині, але зв'язку не було…
Зранку 22 травня в Колках всі знали, що Льоні вже немає. Тато йшов на роботу, вітався з усіма, усміхався, а люди відводили погляди. Лише за кілька годин знайомий наважився повідомити йому страшну звістку.
Коли зайшла в селищну раду, мама лежала на підлозі, а батько враз почорнів. Я не знаю, що насправді сталося під Волновахою, але очевидці з Нововолинська та Колок розповідали, що була страшна паніка, багато терористів та неймовірно щільний обстріл. Врятувалися ті, котрі побігли в лісопосадку. На жаль, без наказу з Києва ніхто не мав права ні окопатися, ні вистрелити. Як з'ясувалось, командири просили перейти в інше місце, але їм не дозволили. На цей блокпост Льоня приїхав лише ввечері. Комбриг 51-ї Володимир Яцків чи відчував, чи передбачав щось — усе телефонував у Київ, але ніхто не реагував.
Що далі тривала розмова, то важче Світлані було згадувати:
— Я сама поїхала зустрічати Льоню в Рівне, батьки того всього не витримали б. Нам повідомили, що тіла прибудуть о восьмій ранку. Спека стояла неймовірна, а літак прилетів аж о 14.00. Нікого з високопосадовців з Києва не було, лише місцеві військові. Ми просили віддати тіла відразу, як прилетів літак, без панахиди. Місцеві офіцери погодились, але київські начальники не дозволили — таки провели показову панахиду і зняли сюжет для телебачення. З особистих речей передали лише три іконки й посвідчення. А куди зникли годинник і мобільний — невідомо.
Удома ми з батьками відкрили ту дешевеньку труну з сантиметровими щілинами, прикритими прапором України, щоб переконатися, що то наш Льоня. Поклали туди парадну форму. Невже цього заслужив від держави офіцер, який в останні дні сказав мені такі слова: «Свєта, я давав присягу. Знаю, на що йду, треба буде — життя покладу за Україну»?
«ХАЙ СМЕРТЬ НАШОГО СИНА БУДЕ ОСТАННЬОЮ»
З мамою Леоніда Полінкевича Галиною Андріївною домовилися зустрітися в кабінеті батька Олександра Олексійовича, який працює головою Колківської селищної ради.
Відразу побачив фотографію Леоніда. На мене дивилися голубі, як два озера, очі молодого хлопця. Мама плаче, в батька сльози стоять в очах. Збиваючись, вона першою почала розповідати:
— Ми виховали його таким хорошим, а виявилось, що це нікому не потрібно. Льоню нам могли привезти ще 25-го числа, в день виборів, але то комусь в Києві було невигідно. Соромно за тих керівників, які не спромоглись приїхати зустріти хлопців у Рівне… А найбільше мене обурила труна, шпарини на якій довелося заклеювати скотчем, щоб люди, яких прийшло дуже багато, могли нормально попрощатися… Мені не потрібно героїзації загиблих під Волновахою, але й паплюжити їхні імена, як це робить частина військових, щоб зняти з себе відповідальність, не дозволю! Я категорично відмовилась, щоб ховали його на Алеї Слави, адже це мій біль, моя кровинка. Тим більше, що пропонували зробити це ті, хто паплюжив його. І в останню путь проводили його не трасою, а тією дорогою, якою бігав маленький Льоня. Коли машина проїжджала повз дідову хату, де він народився, рідна тітка закричала: «Льоню, йди додому…». І машина в тому місці заглухла та вже не заводилась. Військові хлопці взяли труну, кажуть мені: «Йому так краще буде…» Я казала це на похороні, кажу й зараз: «Хай смерть мого сина буде останньою».
У кабінеті знову запала тиша. Батько відвернувся, щоб я не бачив його сліз, а мати, важко дихаючи, з тугою в голосі продовжила:
— Ми з чоловіком готували його до іншого життя, хотіли, щоб він став учителем. Льоня любив музику, грав на акордеоні, тому був несподіванкою його вибір… Уже 20 років їжджу на велосипеді, який він час від часу ремонтував мені. Люди сміються, мовляв, Андріївна не може купити новий, а я відповідаю: «Син казав, що я такого надійного не знайду». Трактор своїми руками фактично з брухту зібрав! А як приїжджав зі служби на день, то руки були чорні, порепані. Вони в нього не відмивалися від мазуту… Ми й зараз не віримо, що його немає. Приїхали з поля і кажемо: «Льоню, ми вже вдома…»
Важко давалися слова батькові, все стримував сльози. Та я бачив, як від болю та безвиході він стискав руки:
— Востаннє бачили Льоню 8 квітня. Тоді померла його бабуся. Військові вже були на посиленому режимі, але він вирвався, щоб попрощатися з нею…
Ніхто в Києві на них там не зважав. Син просив дозволу окопатись, стати в бойову позицію, але йому казали, щоб не смів ставити під сумнів правильність наказів вищого командування. Коли запитав у комбрига Яцківа, чому Льоня знову на блокпосту, адже добу відчергував, то у відповідь почув: «Солдати сказали, що не будуть стояти, якщо Льоні з ними не буде, ніхто інший їх не влаштовує. Мусив знову послати його туди». Як не крути, трудно було тим мобілізованим, які звикли до мирного життя, а на полігоні протягом трьох тижнів два рази стріляли, яких навіть психологічно не підготували давати відсіч ворогові. А там, під Волновахою, їх атакували професіонали. Спочатку під’їхали машини, сказали, що вони з батальйону «Донбас», заговорили солдатів, а в цей час інші підповзали…
Час мине, поговорять люди та й забудуть, а з нами цей біль залишиться до кінця, бо він — як безодня, що не має ні кінця, ні краю.
P. S. Батьки просили подякувати представнику партії «Батьківщина» Миколі Потапчуку, нардепу Ігорю Єремеєву та всім людям, які надали їм матеріальну допомогу та моральну підтримку.
P. P. S. Громадський активіст Костянтин Зінкевич, який разом із друзями чи не найбільше в області допомагає військовим 51-ї бригади, розповів, що Леонід Полінкевич був дуже доброю людиною та порядним офіцером, а в останньому повідомленні, яке надійшло йому від комбата, він просив придбати радіостанцію, бо бійці… загубили. Гарантував, що поверне кошти, коли отримає платню за службу...
ТИ З НАМИ – ТАК І ЗНАЙ!
Яна ФІЛІПЧУК з Нововолинська, двоюрідна сестра загиблого, яка не була на похороні, бо в неї маленька дитина, написала ці віршовані рядки посеред ночі — їй наснився Леонід, який просив, щоб не побивалися за ним рідні, бо йому від того боляче…
Хіба не ти сьогодні вранці,
Пташиною до мене прилітав
І на вікно присів, розщебетався?
Чи, може, ти ромашкою
всміхнешся
У літніх пахощах духмяних
і п’янких?
Чи, може, срібною росою
Уранці упадеш до наших ніг?
А може, разом з журавлями
Полинеш враз у неба синь?
А може, взимку снігом станеш
І лишиш нам на вікнах лист?
Ти прилітай й під вікнами
співай,
Хай стане легше всім…
Ти з нами — так і
знай.
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Вторник, 19.08.2014, 22:22 | Сообщение # 132 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| 
Петр Порошенко подписал указ о награждении орденом "За мужество" III степени старшего солдатаДмитрия Шевченко(посмертно).
Дмитрий Шевченко погиб 4 июля во время нападениятеррористов на блок-пост в зоне АТО.
"В 5 утра нас начали обстреливать.Со стороны противника-танки и минометы.У нас только2БМВ.Дмитрий служил оператором-наводчиком,поэтому первым кинулся защищать своих и отстреливаться.Если бы не он,то потери были бы больше."- товрищ по службе Руслан Головня.
Дмитрия Шевченко похоронили в Успенке,недалеко от Кременчуга.
Слава ГЕРОЮ! Герои не умирают!
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Среда, 20.08.2014, 00:38 | Сообщение # 133 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| в боях під Іловайськом загинув чоловік журналістки Михайлини Скорик-СЕРГЕЙ
Михайлина Скорик:
Він хотів піти героєм. Пішов. У Іловайську. За Україну, за друзів, за перемогу і за мирний Донбас.
Дзвонити не треба. Писати теж. Достатньо помолитися за мир і кінець цього жахіття.
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Среда, 20.08.2014, 09:04 | Сообщение # 134 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| Марк Паславски. 55 лет. Украинец из СШ. Принял наше гражданство, чтобы попасть в батальон Донбасс. Погиб сегодня.
Об американском миллионере среди бойцов Донбасса
19 августа 2014 года в бою под Илловайском погиб рядовой боец батальона Донбасс Марк Паславский.
Я давно хотел о нем написать, а сегодняшняя статья в Фактах напомнила мне об этом.И дело не в том, что Марк родился в США полноценным гражданином этой страны.
И даже не в том, что он, как выяснилось из сегодняшней статьи, был еще и миллионером.
И даже не потому, что ему было 55 лет.
И даже не потому, что в 90-е, еще при СССР(!) он уехал из США в Украину и даже потом получил гражданство Украины.Все эти факты равно необычны и удивительны.Вы хотите спросить, почему я хотел о нём написать и почему этот пост так странно называется?
Да запросто.
Помимо всего перечисленного, Марк был, на секундочку, выпускником Академии Вест-Поинта.
Гребанного Вест-Поинта.
Того самого.
Элита офицеров самой мощной армии в мире.
Капитан армии США.
Само то, что он, сын эмигрантов, не только поступил, но и закончил ее, говорит, для тех в теме, о Марке больше чем всё вышеперечисленное вместе взятое.
Для понимания, цитата из Вики, дабы далеко не лазить: "Кандидаты на поступление должны подать заявку в академию непосредственно, но наряду с этим получить рекомендацию на зачисление, как правило, от члена Конгресса. В настоящее время каждый из конгрессменов и вице-президент США имеет пять мест в академии. Когда одно из них освобождается в связи с окончанием кадетом учёбы или по другим причинам, конгрессмен рекомендует одного или нескольких человек на освободившееся место. Чаще всего это десять человек. Если он рекомендует нескольких человек, между ними проводится конкурс.". Это только для поступления...
А вот теперь объясните мне, как так получилось, что, наверное, самый грамотный офицер в стране воевал и погиб фактически как простой солдат, комвзвода?!!!
Б, вы вообще понимаете, какой алмаз был у вас в руках?!!! Сколько он мог научить солдат, сколько жизней спасти! Вы сыграли ферзем как пешкой.
У меня на ум не налазит такое расточительство.
Хорошо в статье показаны несколько моментов:
"После каждого боя Марк собирал так называемый брифинг. Говорит, что у них в Америке так принято. Бойцы всегда внимательно прислушивались к советам Марка. Он не просто разбирал бой до мельчайших подробностей — он его анализировал. Почему в такой-то ситуации боец погиб? Почему не удалось с первого раза освободить какой-либо населенный пункт? Все знал, вплоть до того, сколько надо брать с собой в бой рожков автомата, чтобы и хватило, и было не тяжело передвигаться."
"...после того, как мы освободили Лисичанск от террористов, Марк удивлялся, что следом за армией в город не вошли сотрудники гражданских служб. «Как так? — возмущался он. — Электричества нет, водопровод разрушен, телефонной связи нет. Кто это должен чинить? В американской армии следом за военными в освобожденный город заходят люди, которые тут же все начинают ремонтировать"
"Я считаю, что корень всех бед в Киеве, — говорил Марк. — Многие, в том числе и политики, считают, что все будет продолжаться, как в последние 20 лет. Но любой солдат, который воюет сейчас со мной на Донбассе, вам ответит: так не будет! Армия тут только еще строится. По моим подсчетам, лишь 25 процентов ребят, которые воюют вместе со мной, имеют боевой опыт. Если меня спросят, могу ли я умереть за Украину, отвечу, что да, я хочу это сделать!"
Марк сделал, как сказал.
А ведь мог бы жить за Украину.
И сотни наученных им бойцов могли бы жить за Украину и учить следующих.
Даже если он рвался на передовую - надо было не пускать, не брать. Как инструктор он бы сберег сотни, если не больше, жизней... Люди!!!
Нам нужны не просто патриоты!
Нам нужны умные патриоты!!!
Вам дали волшебную палочку, а вы спалили ее в костре.
Не то, чтобы совсем без смысла, но...
RIP, Марк Паславский
СЛАВА ГЕРОЯМ! СЛАВА УКРАИНЕ!
|
| |
| |
| Нелли | Дата: Четверг, 21.08.2014, 19:34 | Сообщение # 135 |
|
Генералиссимус
Группа: Проверенные
Сообщений: 5383
Статус: Offline
| 
СЛАВА ГЕРОЯМ!!!
|
| |
| |
|
